Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МИХАИЛО ГЛУШКО У ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ АЕС 2. РЕЛІКТИ ПОЛІСЬКОЇ КУЛЬТУРИ (закінчення) Як учасник десяти поліських експедицій впев нений, що настануть часи, коли всі забудуть чорно бильські біди, однак тоді вже пізно буде шукати свідчення матеріяльної і духовної культури тисячо літньої давності: їх витіснять і вже інтенсивно витіс няють сучасні. Така об’єктивна хода історії. Та що вартуватиме та цивілізація, коли людям не виста чатиме духовної опори, яка підтримувала пращурів. До речі, ці животоки допомагають вистояти і ни нішньому, постчорнобильському поколінню Полісся. Уже з цього погляду наша праця неабияк потрібна і корисна. Скарбниця народної культури незбагненно багата і безцінна, не кожен народ може похвалитися такою. Однак біда в тому, що ми знаємо про минуле надто мало і не вміємо пізнане подати так, як інші. Хоча після пережитого у XX ст. (насильницька ко лективізація, голодомори 1921, 1933 і 1947 років, війни, нарешті аварія на ЧАЕС) можна було споді ватися гіршого. Здобутки практично кожного учасника експе дицій вже сьогодні безцінні, тим паче зросте їх нау кове і пізнавальне значення через 10-100 років. Так, Раїса Захарчук-Чугай виявила десятки архаїчних зразків народного ткацтва, вишивки, художньої обробки дерева, лозо- і коренеплетіння тощо, досі мало-, або й невідомих мистецтвознавцям України зовсім. Зокрема, дослідницею достовірно встановле но, що жителі зони відчуження, як і всього Централь ного Полісся, досконало володіли секретами основ них технік ткання: чиноватим, килимово-перебірним, ажурним, тканням під одну і дві дошки та іншими. Це ж лягло в основу місцевих назв тканих виробів: ”в решето”, ”на дві” і ”на чотири ніті”, ”на цуцики”, ’’перекладнями” та багато інших. Назви тканих ви робів залежали також від змісту рослинного і гео метричного орнаменту, домінуючих мотивів. Окремі села Чорнобильщини були в минулому своєрідними центрами, школами художньої творчости народних майстрів. На особливу увагу заслуговує художнє ткацтво жінок Рудні Іллінецької та Опачич, виши вання майстринь Іллінців і Городища, гончарство прославлених на всю округу осередків Луб’янки і Млачівки. Тільки тепер стало відомо про те, що донедавна в цьому краї було широко розповсюджене виготовлення прикрас з квітів і паперу, мав місце розпис печей і скринь рослинним орнаментом. Тобто, без глибокого коріння і високої культури творчости десятків попередніх поколінь не могла виникнути, наприклад, у с. Болотня Іванківського району, що прилягає до зони відчуження, ціла династія народних художників, родоначальником якої стала загально відома Марія Приймаченко. З-поміж рідкісних знахідок велике зацікавлення викликають також компоненти народного вбрання, які вивчала Людмила Булгакова. На відміну від багатьох інших галузей матеріяльної культури тради ційний одяг зберігся чи не найкраще: одні зберігали його у скринях до смерти, інші — дітям і внукам на пам’ять про пращурів. Найбільше виявлено жіночих сорочок, які в залежності від крою, пошиття та оздоблення називалися двояко — ’’чехлик” і ”з ґесткою”. Перший тип сорочки мав прямі, пришиті по пітканню, уставки ("поліки”, ’’наплєчники”), ко- мір-стійку, прикритий вузькою манишкою пазушний розріз; рукави сорочки на зап’ясті збирали в манжет або випускали оборкою. Сорочка другого типу була з кокеткою з коміром-стійкою або неглибоким чо тирикутним вирізом (’’циганкою”), з пазушним розрі зом з манишкою або без нього; рукави внизу призби рували в манжету чи облямівку з випущеною обор кою. Одягали таку сорочку немолоді жінки у святкові дні, а дівчата на весілля. Різноманітністю відзначався поясний одяг: за паски, спідниці ("літники”, ’’саяни”, ’’шандараки”), фартушки. У прип’ятсько-дніпровському межиріччі (сс. Паришів, Опачичі та ін.) зафіксовано святковий одяг сарафанного типу — ’’сподніцу з нагрудніком”, характерну в минулому для поліщуків Чернігівщини і Сумщини. Серед верхнього одягу увагу привертають суконні ’’світи”, кожухи ("тулупи”), безрукавки; го ловних уборів — насамперед високомистецькі ’’на мітки” з ’’перетичками” червоного кольору, які ткали у формі прямих смужок, тощо. Пригадую розповіді етнографів старшого поко ління, як при формуванні у Києві Музею народної архітекутри та побуту України хату з так званим ’’накотом” (зі сфероподібною стелею комори і спе- ціяльною технологією зведення стін) настирливо розшукували у сусідній Білорусі, бо, мовляв, таких споруд в Україні вже не збереглося. Було це не так вже й давно — у 70-х роках. Однак сучасні наро дознавці (Роман Радович і Роман Сілецький) цілком спростували таку думку — житло даного типу виявле но в кількох населених пунктах Народницького та Овруцького районів, притому в такому стані, що стали б окрасою будь-якого скансена. Не меншу наукову вартість становлять численні знахідки бу дівництва господарського призначення — ’’хліви” і ’’стебки”, ’’маказини” і ’’токи”, ’’клуні” й ’’осеті” тощо. Окремі їх типи і варіянти до цього часу не фіксу валися навіть найбільшими знавцями поліського житла, зокрема і С. Таранушенком. Ще багатшою була будівельна обрядовість полі щуків, яку можна поділити на кілька умовних груп: 1) ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
