Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Лесі Українці менше довелося спілкуватися з Ві рою, ніж з її сестрами, але й на відстані вона пильно стежить за новинами у сім’ї Волянських, яка за вимо гами служби час від часу змінювала місце прожи вання. У 1902 році Леся з радістю повідомляє ро дичам, що у Віри народився другий син. На відстані також зуміли подружитися діти з сім’ї Волянських та Кривинюків. Найдовший відтинок сімейного життя Віра та Лесько провели в Криму. Мешкало подружжя в Керчі. Коли не стало чоловіка (1932), Віру запросила жити в свою сім’ю донька (також Віра). Отож опи нилася найменша Комарівна в Сибіру. Далеко від рідного краю, у російському місті Свердловську, 1963 НАШ АВТОР Світлана Кочерга народилася в селі Гермаківці Тернопільської области. У дитинстві купалась у Дністрі та Збручі, але долею її стало Чорне море. З дитячих літ надавала перевагу непротореним шляхам. Залишивши школу, де навчалась лише від мінно, поступила в технікум фізичної культури, що в Івано-Франківську. Після його закінчення отримала скерування у Львівський інститут фізкультури, але тоді вже усвідомлювала, що її покликання література. За тодішніми порядками мусіла відпрацювати три роки. Вчителювала в школах на Тернопіллі. А коли закінчився примусовий термін, вирішила здобувати вищу освіту в Симферопільському університеті, зно ву здивувавши рідних і близьких. До того Крим ба чила тільки на листівках. На українському відділенні філологічного факуль тету Симферопільського університету була одна з небагатьох, хто постійно розмовляв по-українськи. Не відчувала себе на чужині, позаяк Крим увійшов до складу України ще перед її народженням. Однак року вона знайшла свій останній спочинок. ...Минають роки і десятиліття. Але силою нашої уяви ми можемо знову уявити родину Комарових на палубі корабля, що прямує від Одеси до Акерману. Кружляють чайки над морським плесом — ’’Море, море! Без краю просторе...” Пустотливий ’’хвостик” Богданчик захопленим поглядом стежить за матро сами. А неподалік Михайло Комаров надхненно роз повідає про Акерманську фортецю, про драматичні моменти з історії боротьби українського козацтва за своє звільнення від турецької неволі. Блиснула сльо за в очах юної Лесі. І, затаївши подих, пригорнувшись одна до одної, слухають свого батька чотири сестри... !1И— І|В з часом переконалася, що українська культура в Криму поставлена в куток екзотики, і потрібна боротьба, щоб віддати їй всі належні права. Після закінчення університету працювала в сільській крим ській школі, а свій тридцятий день народження від значила в Ялті, яку вважає своєю другою батьків щиною. Згодом знайшла і місце роботи, яке немов чекало на неї — у міському музеї. Знайомство з ялтинцями і палкими українськи ми патріотами Олексієм Нирком та Остапом Кіндра- чуком (відомими як бандуристи) відкрило їй багато невідомого з історії української культури в Криму. Разом з їхньою допомогою відродила в Ялті музей Лесі Українки, який розгромили в 70-х роках. Пара лельно навчалась заочно у аспірантурі Львівського університету, де захистила дисертацію на тему ’’Українська поетична мариністика кінця XIX- початку XX сторіччя”. Нині окрім музею працює викладачем в Ялтин ському педагогічному коледжі та власним кореспон дентом української газети ’’Кримська світлиця”. Однак, чи не найбільше часу присвячує громадській роботі. Одна з засновників у Ялті Союзу українок, товариства ’’Просвіта” ім. Тараса Шевченка, жіночого товариства ім. Олени Теліги. Куратор недільної школи українознавства, яка працює при музеї Лесі Українки і стала поштовхом для відкриття перших українських клясу місті, і — сподівається — найближ чим часом —української школи. З дитячих літ пише вірші. У зрілому віці поезія стала храмом, у котрому, після сповіді, стає легше на душі. Друкувалась у періодиці. У 1997 році прий нята до Спілки письменників України. Зараз готує до друку поетичну збірку ’’Димінуендо”. Має багато друзів серед українців Америки, кот рим щиро вдячна за підтримку. 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1998 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
