Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
заради важливости самої теми, а не тому що це аморфне і надужите поняття так званого ’’жіночого питання” потребує розв’язання. Припускаю, що для більшості читачів не тільки в Україні, але й у Східній Европі значна частина книжки була неприйнята, а то й обурлива. Деякі твердження, як от те, що становище жінок в радянській системі було кращим ніж після розвалу Союзу, звучатимуть дивовижно для тих, хто розуміє ролю жінок як щось по суті самобутнє, а не накинене. Особливо дивно, що людина, яка характеризує себе феміністкою, може вважати позицію будь-кого в автократичній чи навіть в авторитарній системі кращою за життя жінки у системі відкритого суспільства і більших особистих можливостей. Але не в тій полеміці — чи декретна відпустка чи можливість закордонного виїзду — головна суть книжки. Завжди в дискусії про жінок буде питання: чи можливість для тих що можуть, чи допомога тим, хто потребує. Надіюсь, що на більшість із тем, порушених авто ром, розвинеться дискусія. Я проходила ці всі диску сії в американському науковому контексті і навряд чи моя справа —втручатись в український варіянт загального модерністичного дискурсу. Що ця диску сія мусить відбутись — це незаперечно, хіба Україна схоче залишитись на рівні романтичного реалізму. В одному, одначе, мушу висловити свою думку, хоч це мені і незручно. Я завважила, що в Україні, як на цілому просторі колишнього СССР, не надто строго додержуються п ринципів цитування оригіналу. Часто доводилося мені читати цілі абзаци з якоїсь своєї праці, перекла дені на українську мову під іншим прізвищем. Спо чатку це мене обурювало. Потому подумала: а добре, що хтось сприйняв те, що я написала. Адже праця історика самітня, й ніколи не знати чи твої книжки хтось читає, чи так просто вони чекають своєї черги на макулятуру. От тому й тішусь тепер, коли зна ходжу прямий чи непрямий відгук на свою працю. У книзі Жеребкіної значні абзаци взяті живцем з моєї англомовної книжки про жіночі рухи в Україні, а посилань на саму книжку обмаль. Частіше Жеребкіна вживає мої приклади, посилаючись на ориґінали. Щож, це добре, що пішла до першоджерел. Та не можна мене цитувати, змінюючи саму суть поданого факту. Зупинюсь тільки на одному прикла- НАМ ПИШУТЬ... Ласкаво просимо включити СУ міста Івано- Франківська в число передплатників журналу ’’Наше Життя” на 1998 рік. Відвідуючи влітку Союз Українок у Івано-Фран ківську, я довідалася від голови О круж ної ради і голови місцевого відділу про надзвичайне зацікав лення членства нашим журналом. На мою пропо- ді. Так, коли я описую успішні — хоч дуже коротко тривалі — намагання Олени Пчілки переконати ро сійських феміністок у правоті домагань українок на ужиття рідної мови на своїй території, це не ознака українського націоналізму. Жеребкіна пише, що Пчіл- ка примушувала жінок Полтави ’’прийняти таке на ціоналістичне доповнення до програми (Товариства Рівноправности Жінок), що всі жінки неукраїнки були змушені вийти з організації”. Твориться враження, що домагання були ультранаціоналістичні й непри- мирливі. А домагання було: проводити заняття, особ ливо з дітьми, мовою народу, щоб ефективніше пере дати ідеї демократії. Це —націоналізм і непримир- ливість? Можливо, але не по стороні Пчілки. І тут приходимо до головної теми праці — таки до підтексту, а не до прямого тексту. А підтекст продиктований і методикою і висновками. Автор ди виться на жінок України, дивиться на себе, на ситу ацію в Україні, на її історію очима інших. Застосо вуючи термінологію, вироблену для інших суспільств, не проаналізувавши ужиття термінів, не вглибившись у суть понять, як їх уживають, розуміють чи застосо вують у даному суспільстві, Жеребкіна ще не поста вила дзеркала перед жінками України, а тільки про била вікно, крізь котре можна побачити які дзеркала виробили інші. Це, до речі, й спосіб, в котрий жінки колоніяльних, тобто підвладних народів дивляться на себе. Нічого, отже, дивного, що нововідкритий фемінізм стає ще однією рисою, відсутністю котрої автор може ганити своє суспільство. Феміністи вже добре розглянули феномен вини, який охоплює жертву, що почувається головним винуватцем свого ґвалтування. Тут маємо ще один приклад цього процесу. І це до великої міри робить книжку цікавою. Жеребкіна розглядає фемінізм як майже відрубне самобутнє явище. Такий підхід загрожує ідеологією, а не зрозумінням суспільного чи культурного явища. Одначе часто починаємо вивчання предмету з розгля дання тої чи іншої ідеології чи, як в Україні люблять говорити, концепції. Добре, що Жеребкіна вивчає фемінізм. Побажаємо їй дальшої плідної праці у вивчанні інших явищ, як от націоналізму, к о л о н іа л із м у , застосування понять верховенства культури за свої, щоб усі ці споріднені явища знайшли своє ґрунтовніше дослідження в Україні. зицію членки 56-го Відділу погодилися передпла тити журнал в Україну. Також закликаємо всі наші відділи Союзу Укра їнок Америки наслідувати наш приклад! Г. Король, культурно-освітня референтка 56-го Відділу СУА, Норт Порт, Фл. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1998 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
