Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вими стресами, нічною працею за кусень хліба для дітей, родини, вона виснажилася, серйозно захворіла й на цілий рік лягла в туберкульозний диспансер на лікування. 1971 рік. Довідавшись про палке, ба навіть фана тичне захоплення народною культурою і драматичне матеріяльне становище Лідії Орел, директор ново- створеного музею просто неба Володимир Сікор- ський запросив її на роботу. ’’Працюй і не висувайся, не встрявай у дискусії, суперечки, бо ж за тобою стежитимуть! Не потрапляй на очі офіційним чину шам, інакше тебе і звідси витурять. Де притулишся? Думай, що ти потрібна дітям! І шануйся, може ж, настануть колись кращі часи!” — напучував керівник, ризикуючи і власною кар’єрою. Для зведення музею вона не щадила ні сил, ні здоров’я. Він став часткою і її життя, сподівань, їздила по Україні, збирала народні вироби для оформлення і оздоблення хат, вивчала народну архі тектуру, побут і звичаї кожного реґіону й поверталася щасливою з безцінним баґажем. Та коли у травні 1976 року перший секретар ЦК КПУ Володимир Щер- бицький перерізав стрічку — і перші відвідувачі (звичайно ж, компартійна номенклятурна свита!) переступили поріг Державного музею народної архі тектури та побуту УРСР, Лідію Орел, душу й серце музею, до церемонії відкриття не допустили. Неспо дівано післали на два тижні у відрядження до Ленін граду вивчати мистецтво народів Союзу в Держав ному етнографічному музеї народів СРСР. І вона вивчала... найбагатшу, пограбовану в Україні, колек цію національного мистецтва! А коли повернулася, до відповідальних екскурсій по музею її не допуска ли, за нею відкрито шпигував спеціяльно пристав лений тип, який навіть не приховував своєї професії сексота. їй також заборонялося спілкуватися з інозем ними туристами, супроводжувати в подорожах по музею. А вона ж чи не найкраще знала історію кож ного реґіону, встановленої тут хати, садиби, найці кавіше могла розповісти про кожен експонат на под вір’ї, в інтер’єрі. І справжнім закоханням Лідії Орел стало україн ське Полісся, ціховане 26 квітня 1986 року чорно бильською катастрофою. Вона була серед тих неба гатьох подвижників, хто доклав зусиль, аби врятувати чорнобильську народну культуру і культуру прилег лих до неї сіл і містечок Житомирщини, зібравши понад 10 тисяч експонатів! А взагалі для музеїв під час подорожей вона придбала понад 15 тисяч уні кальних експонатів серця й рук рідного народу! Пов нячи цю гідну подиву працю, вона не задумувалася, стежать за нею чи ні. А її невсипно пильнували і забороняли друку ватися в українській радянській пресі, в кожнім слові вбачаючи націоналізм. Тоді вона вдалася до співробіт ництва у варшавському ’’Нашому слові”, однак після кількох публікацій каґебісти спохопилися й перекри ли туди дорогу. Засимпатизував їй всесоюзний жур нал ’’Декоративное искусство", однак після публікації там статті про Івана Гончара з нагоди його 70-річчя зчинився шум і до співпраці більше не допустили. І все ж якось друкувалася і під псевдонімами, і під чужими іменами, бо народна культура хвилювала її, прагнула в ній саморозкритися, бо знала про неї так багато, як ніхто. Тільки тепер, у незалежній Україні вона розкри лася, та дається взнаки підірване здоров’я, а надто зраджує її зір. На сьогодні у творчому доробку Лідії Орел —200 друкованих статтей, розвідок, есеїв, опублікованих і в нас, і за рубежем. Та найбільше енерґії вона вкладає в книжки, в них хоче проявити себе як творча особистість. Уже вийшов посібник ’’Програма, мето дичні поради і запитальники для збирачів народної творчості і викладачів народознавства". Але наклад його 2 тисячі примірників. Чи сміємо говорити, що він дістався тим, кому доконче потрібний? Обіцяють перевидати більшим тиражем, та обіцянка — цяцянка, а на народознавчу літературу в українських школах, вищих навчальних закладах — голод. У течці видавництва ’’Леся” чекає благословення в світ рукопис унікального в практиці народознавства і шевченкознавства видання — ’’Народна культура Шевченкового краю” У видавництві "Либідь” ніяк не проб’є собі зелену вулицю не менше самобутня її праця ’’Українські родини”, в якій зібрано етнографію, звичаї, побут українців від колиски до труни. Чекає видавця така потрібна народним майстриням робота ’’Українські рушники” зі самобутніми тоновими й кольоровими зразками узорів. Від 1976 року в музеї просто неба Лідія Орел систематично організовує й проводить обрядові свята й дійства — веснянки, гаївки, купальські вогні, петрівки, зажинки й обжинки, різдвяні вертепи, щедрівки — з одного боку, весілля, хрестини, толоки, вечорниці тощо — з другого з участю сільських народних мистців з усіх реґіонів України. За цей час зібрався оригінальний фотоархів, який вона ретельно опрацьовує, постачає необхідними розвідками й коментарями і плянує видати у двох томах. А ще ж вона систематизовує, описує, наочно ілюструє культу ру поліського краю, якій віддала понад 25 літ творчої праці. Хто ж знайдеться і видасть цей її багатолітній труд?! У тій, комуністичній Україні працю Лідії Орел зневажали, обкидали болотом. А ця, нова соборна Україна, чи схилиться в поклоні перед подвиж ництвом Орлиці, яка жила й живе з вірою у воскре сіння її народної культури? Чи явить світові її тита нічну працю в книжках? Дай-то, Боже, здійснитися її благородним задумам — і буде вона найщасливішою українкою у світі! Здоров’я й непогамованого творчого лету, Орлице! м. київ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
