Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Лідія Орел. Lidia Orel. знаннями Лідія Орел просто приголомшує. Поклавши руку на серце, беруся з усією відповідальністю твер дити, що вона в цій ділянці — унікальна енциклопедія знань, дивовижна оповідачка, пильна дослідниця і невтомна трудівниця. Її подвижницькі передачі про культуру й побут українських реґіонів і областей, доповнені ще й українським зарубіжжям (їх ініціятор і втілювач у життя радіожурналістка Тетяна Теодо- рович)— то яскрава сторінка в роботі національного радіо. У безпосередніх за висловом оповідях Лідії Орел перед очима радіослухачів зримо постають у всій першозданній самобутності області й реґіони, тільки для них характерним вбранням, вишивкою, манерою вдягатися дівчат і парубків, молодиць і чоловіків, бабусь і дідусів, тільки для них неповторними цент рами гончарства, кераміки, ткацтва, килимарства, різьблення й карбування, тільки їм притаманними пісенним мелосом, переказами, легендами, віруван нями, магією. В безмежному етнографічному мате- ріялі Лідія Орел почувається, як риба в воді, бо власними ногами сходила, на місцях дослідила, зіб рала унікальні скарби. До того ж вона органічно поєднує минуле з сучасним, віддає належне пись менникам, науковцям, фолкльористам, етнографам саме того краю, про який веде щиру мову, відновлює в нашій пам’яті призабуті імена подвижників на ниві рідної культури. І на гадку часто зринає: зібрати б докупи, розшифрувати оті її радіорозповіді й видати окремим виданням — мали б оригінальний підручник із народознавства для педагогів, студентів і учнів. Усвідомлюю, що за наших економічних негараздів це здійснити важко. Але треба б задля майбутнього, аби наша приспана віками й десятиліттями пам’ять поверталася з небуття, аби до своєї національної духовности припадали спраглими вустами нинішні й грядущі покоління українців. Наголошую на цих радіоциклах тому, що в них Лідія Орел глибоко розкрилася перед мільйонною авдиторією слухачів. Власне, вони стали для неї стартовою доріжкою, фінал якої — визнання непере січного таланту самобутньої одержимиці — дослід ниці й пропагандистки несмертної в творчості душі нашого народу, отої первинної творчости, на якій зросли й народні майстри, і художники-професіона- ли. Кажу про офіційний старт і успішний злет, бо в коричневошкірій Україні талант Лідії Орел не те що замовчували — осквернювали і всіляко пересліду вали. Топтатися по ній комуно-каґебістські власті розпочали ще з 1963 року, коли вона вперше висту пила на захист рідної мови в стінах альма матері, де по закінченні українського відділу філологічного факультету Київського університету імени Тараса Шевченка залишилася працювати редактором нав чальних фільмів при університетському видавництві, фінансованих Міністерством освіти. Потім було 22 травня 1965 року: вона в товаристві сміливців співала Шевченкових пісень біля підніжжя пам’ятника Кобза реві — і за це її звільнили з альма матері. Заледве склала кандидатський мінімум у Педагогічному інсти туті для навчання в аспірантурі — і звідси її хутенько позбулися. А коли у квітні 1968 року в стінах Будинку літераторів на вечорі з нагоди 200-річчя Коліївщини вона разом з Леопольдом Ященком й іншими одваж- цями поставила і свій підпис під відозвою, котра таврувала репресивні дії, що чинилися над Вячесла вом Чорноволом, Іваном Дзюбою, Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, її життя обернулося у справжнє пекло. Не встигла навіть познайомитися з учнями і вчителями шкіл ч. 47 і ч. 59, як їй приписали про паганду українського буржуазного націоналізму... на лекціях, — і дирекції поспішили позбутися її, аби не мати клопоту. До неї в дім приходили з обшуками, безперервно викликали в ’’гості” до сірого будинку по Володимирській, 33, вимотували нерви, навіть змушували підписати пасквіль на Оксану Мешко, її сина Олеся Сергієнка, на Івана і Надію Світличних, які, бачите, заважають розвиткові української на ціональної культури, що ’’пишно розквітла під зорею великого жовтня”. Не поставила свого підпису — боронило сумління. А тут ще посадили в КПУ (камера попереднього ув’язнення — була така на вул. Січне вого повстання) — ’’ледацюгу”, ’’трутня”, ’’нахлібника” та ще й затятого націоналіста Леопольда Ященка! Три дні розшукувала пропалого, розшукала з до помогою композитора Георгія Майбороди, прибігла з синами на побачення, сльозами зрошує його обличчя, а він до неї: ’’Лідусю, не прихопила з собою нотного паперу?” Сміх і гріх. Утім, вона вже звикла саме до такого свого Леопольда. Доведена до відчаю переслідуваннями, нерво- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
