Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
писала спогади про колишні кращі часи. Серед тихої праці померла 15 липня 1928 р. від удару серця. Марія Грінченко — одна із найвизначніших діячок на просвітньому полі в Україні на переломі 19-го й 20-го століть. Її культурні надбання великі. Співпрацюючи з чоловіком у всіх його задумах для поширення національної свідомости українського народу, вона написала багато віршів і оповідань, популярних брошур і книжок та зладила чимало перекладів з чужих мов. Ось кілька назв її праць: “Під землею” (про шахти), “Дивна пригода”, “У сніговому краї” (про Гренландію), “Чередник і дівчина”, “За рідний край” (про Жанну д’Арк), “Як вигадано машиною їздити” (про Джорджа Стіфенсона), “Мудрий учитель” (про Сократа), “Оборонець покривджених” (про А. Лінкольна), “Як визволилися північні американські штати”, “Земельна справа в Новій Зеляндії”, “Який був лад в афінській державі?” Повчальний характер мають її брошури “Добра порада” — як лікувати від скаженої собаки і “Страшний ворог” — книжка про горілку. Борис Грінченко присвячував особливу увагу українському театрові й тому заснував серійне видання “Драми й комедії”. Тут появилися переклади Марії Грінченко п’єс Генріка Ібсена (Ворог народові, Примари, Підпори громадянства), Германа Зудермана (У рідній сім’ї, Кінець Содомові), Моріса Метерлінка (Монна Ванна), а Київська друкарська спілка випустила її переклад п’єси Карльо Голдоні “Мірандоліна”. В серії Бібліотека “Молодість” друкувались її переклади творів Ганса X. Андерсена (Казки), Марка Твейна (Пригоди Тома Соєра), спільний з Борисом Г. переклад книги для дітей “Серце” Едмондо де Амічіса, а в видавництві Товариство Просвіта її перерібка повісти Дмитра Мордовцева “Гетьман Петро Сагайдачний”. Переклала також роман Карла Еміля Францоса “Боротьба за право” і деякі твори Олександра Пушкіна, Івана Тургенєва, Дмитра С. Сибіряка та Льва Толстого. Не можна не згадати, що обоє Грінченки прищепили любов до громадсько-культурної праці своїй дочці Насті (1884-1909). Вона була членом РУП, працювала в 1903-05 pp. серед жіночої молоді у Львові, потім серед робітництва в Києві, Полтаві й Лубнях, та нарешті переклала дві п’єси Г. Ібсена (Жінка з моря, Гедда Габлер, а разом з матір’ю — Росмерсгольм), твори Анатоля Франса (Дочка Ліліт), Марка Твейна (Пригоди Гека Фінна) та південно-африканської письменниці Оліви Шрайнер (Мрії та сни). Крім цього переклала критичний нарис Джорджа М. С. Брандеса про Анатоля Франса і написала брошуру “Ідея федералізму в декабристів”. По смерті Насті Марія Грінченко заснувала серійне видання “Книжки пам’яті Насті Грінченко”, в якому помістила свою брошуру “Про одружіння на Вкраїні в давніші часи”. Її перу завдячуємо біографію Л. І. Глібова (разом з Борисом Г.), спогади про Івана Нечуя Левицького (журнал “Україна”, ч. 4, 1924), Воло димира Самійленка (окремою книжечкою, 1926), статтю “Чернігівська Українська громада” (разом з А. Верзіловим), Записки Істор.-філол. секції ВУАН 25, 1929) та ін. Цей огляд життя і праці Марії Грінченко далеко неповний. Однак і з нього можна побачити, як багато труду вона вложила для поширення, так потрібної у той час, освіти серед усіх прошарків українського народу. Працювала безупинно і з найбільшою відданістю. У своїй поемі “До сестер українок” закликала інших жінок до такої ж праці словами: “Ми мусим, щоб силу відняти Із рук у своїх ворогів Зростити дочок-українок І щирих вкраїнців — синів. Отеє буде тая заплата, Що в нас вимагає наш край. Так нумо ж до праці! І кожна Всю силу на неї віддай”. Вірила, що вкладений у народну справу труд не піде намарно — “Бо настане той час, що в тобі, краю мій, Не вживатимуть слова: неволя, І у рідних степах і по рідних хатах Пануватиме щастя і доля. Легко стане в той час нам лежати в труні, Бо і ми свою лепту останню Положили на те, щоб країні своїй Пособить у її безталанню”. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Михайло Возняк. “З перших років письменської діяльности Бориса Грінченка”. Літер.- Наук. Вістник, рік 25, том 90, кн. 5, май 1926. 2. Борис Грінченко. Твори в двох томах. Київ, В- во АН УРСР, 1963. 3. Борис Грінченко. Сонячний промінь. Нью Йорк, В-во Чарторийських, 1965. 4. Дмитро Дорошенко. “Марія Грінченкова”. Діло (Львів), ч. 167, 1920. 5. Осип Кравченюк. “Ібсен в українській літературі”. Альманах Укр. Нар. Союзу 1981.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
