Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
знайомилася з Борисом Грінченком, також вчи телем, що вже на початку 1880-их років працював для розбудження приспаної національної сві- домости серед прожертої російщиною української інтелігенції, що сперечалася над правописом, але не цікавилася, а то й взагалі нехтувала справу необхідности ширити освіту серед широких мас. Саме на них Грінченко засереджував свою діяльність, вважаючи, що всяка культурна справа тільки тоді буває певна і міцна, коли, зростаючи на рідному ґрунті, вона живиться духовими здо бутками народів усього світу та одночасно охоплює не тільки вищі верстви суспільства, але також великі народні маси, ведучи їх до кращого, яснішого життя. Марія була одушевлена на родолюбними ідеями Бориса Грінченка та його працею для національного відродження укра їнського народу в тяжких умовах царату. Це її одушевлення висказав Грінченко у своїй повісті “Соняшний промінь” словами Катерини до Марка: “Ти навчив мене любити Україну, ти показав мені мету в житті, ти мене напоїв коханням, що тоді вмре, як я умру”. Вона почала вивчати українську мову й по деякому часі могла читати Шев- ченкового “Кобзаря” та твори інших наших пись менників. Одружившись з ним, стала щирим і не відступним помічником і співробітником у всій його просвітній праці серед селян і робітників, вела з ними гутірки, читала їм вголос, тощо. Працювала в школі в селі Олексіївка на Катеринославщині, де Грінченко потаємно вів навчання української мови, потім на Херсонщині, складала популярні кни жечки для народу, перекладала українською мовою придатні для народного читання твори чу жих авторів та писала власні. Поселившись у 1892 р. в Чернігові, де Грін ченко працював земським статистиком і з до помогою І. Череватенка заснував власне ви давництво популярних книжок, Марія написала, переклала чи зредагувала більшість із них. Крім цього вона допомагала при підготовці збірок його творів, альманахів, біографій українських пись менників, трьох томів зібраних в Чернігівській та сусідніх губерніях етнографічних матеріялів (1895- 99), збірки українських оповідань і байок “Із уст народа” (1900) та першого бібліографічного по кажчика “Література українського фолкпьора” (1901). Сама написала біографію Панаса Мирного та співпрацювала з чоловіком при укладанні ве ликого каталога Музею української старовини В. Тарновського. Від 1902 р. у Києві, куди тамтешня Громада запросила Грінченка редагувати задуманий редакцією “Кіевской Стариньі” словник української мови, Марія працювала при добірці на картотеки слів з прикладами з різних книг і продовжувала свою перекладацьку діяльність. Коли почав появлятися щоденник “Громадська думка” (від 31 грудня 1905), вона завідувала одним із його відділів і дописувала до нього. Працювала також для літературно-наукового місячника “Нова гро мада” (1906, вийшло 12 чисел), а після заборони “Громадської думки” (18 серпня 1906) в редакції посталої у вересні 1906 р. газети “Рада”. 26-го травня 1906 р. засновано в Києві това риство “Просвіта” з метою, як казав Грінченко, “вернути нашому культурному центрові те сяйво культурної поваги, яка одна тільки дає нації право на місце серед інших націй”. Він очолив “Просвіту”, зорганізував видавничу комісію й бібліотеку та ре дагував усі видання товариства. Марія, переван тажена працею, рідко бувала на засіданнях “Про світи”, але завжди була при-сутньою на її куль турних імпрезах, помагала організувати на перед містях Києва читальні для напівзрусифікованих дітей робітників, доки їх не закрила влада у січні 1908 р. Навесні 1909 р. вона гостила у себе Івана Франка й була з ним на засіданні видавничої комісії “Просвіти”. В тому ж році родину Грінченків наві стило нещастя — померла дочка Настя та її ма ленький син, їхній онук. 6-го травня 1910 р. помер від туберкульозу в італійському місті Осподалетті Борис Грінченко. Тоді таки закрили київську “Про світу”, як казав розпорядок, “навсегда”, її майно передали “Благотворительному обществу издания общеполезньїх и дешевьіх книг” в Петербурзі, а бі бліотеку “Київському громадському клюбові”. Після втрати чоловіка, дочки й онука Марія спровадила до себе з Богодухова свою маму і продовжувала свою літературну працю. Видала повісті Грінченка “Під тихими вербами”, “Серед темної ночі” та ін., кілька підручників та хре стоматій, передруковувала його статті з “Бу ковини”, “Зорі” і “Правди”, а дохід із продажу цих книжок використовувала на українське ви давництво й заснування спеціяльної серії видань для молоді, присвяченої пам’яті дочки Насті. Із зростом попиту на українську книжку після революції 1917 р. вона задумала видати твори Грінченка великим накладом, користаючи з можливости надрукувати їх у друкарні, що була під зарядом Дмитра Дорошенка, від березня 1917 р. помічника київського губерніяльного комісаря. Коли ж Київ зайняли большевики, життєві умови Марії Грінченко помітно погіршилися; її викинули з помешкання при Покровському манастирі і тільки деколи вона могла продати за мізерну ціну свої і чоловіка книжки. На допомогу прийшла Українська академія наук, запропонувавши їй посаду спів робітниці Комісії складення словника живої української мови. В останні роки свого життя почувалася самітньою; не стало близьких їй людей, нові течії в літературі й мистецтві не влаштовували її, нарікала на брак смаку в літературі й театрі. Часті зміни помешкання утруднювали їй спокійну працю, тому поринала в минуле і принагідно Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top