Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Салоніках і там помер від холери. Ще один нащадок гетьманського роду граф Пилип Штенфліхт, син старшої Орликівни (Насті), був у 50-х pp. старшиною в полку свого дядька Григора; працював віддано на користь України, їздив неодноразово до Стокгольму як посередник у французько-шведських переговорах щодо козацьких справ. Пилип Орлик залишив після себе велику ру кописну спадщину, частина якої уже надрукована, а решта чекає на багатотомне видання. Писав він українською, але більше французькою, польською, німецькою мовами. На сьогодні надруковані такі його твори: “Алцід руський, тріуфальним лавром уко- ронований ясновельможний його милість пан Іван Мазепа” (1695); “Гіпомен Сармацький” (1698) на по шану ніжинського полковника І. Обизовського; “Дія- рій” (щоденник — авт.) гетьмана Пилипа Орлика // Праці Українського інституту у Варшаві, т. 17. Вар шава, 1936; “Конституція прав і свобод Запорізького війська” (1710), “Вивід прав України” (1712). Література: Енциклопедія українознавства. Словникова частина 5. Раритет. Нью-Йорк, 1966; Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик. К. 1991; Борщак Ілько. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні ессе. Львів, 1991; До рошенко Д. І. Нарис Історії України. Львів, 1992; За- млинський В. Пилип Орлик. “Віче”, 1994, No 3; Полонська- Василенко Н. Історія України, т. 2. К., 1995. Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVII ст. К., 1994. Апанович О. М. Гетьмани України і кошові отамани запорозької Січі. К., 1993. Різніченко В. Пилип Орлик. Ілько Борщак. Великий мазепинець Григор Орлик. К., 1996. Марія Г р інченко. Maria Hrinchenko. Д-Р ОСИП КРАВЧЕНЮК НЕЗАСЛУЖЕНО ПРИЗАБУТА 70-РІЧЧЯ СМЕРТИ МАРІЇ ГРІНЧЕНКО Наприкінці своєї книжки “Українська куль тура”, виданій 1918 р. у Києві й перевиданій там таки в 1991 р. Іван Огієнко поставив питання: “Якою ж була б ця культура наша, коли б прямували ми до неї битими шляхами, коли б ми творили її увесь час вільними руками?!” До такого заключного питання він дійшов після докладної розповіді про дійсно тернистий шлях української культури протягом віків, коли численні її творці, втомлені під тягарем неволі, указів, заборон та цензур, зневірювалися, опускали руки або віддавали свої таланти збагаченню чи творенню від початку культур чужих народів — наших поневолювачів. Зрозуміло, що різні намагання наших недругів приректи нашу культуру на небуття сильно сповільнили її ріст, але зовсім припинити його не змогли. Бо кожночасно знаходилися одиниці, що незважаючи на неймовірні пере слідування працювали для рідної культури, а інколи траплялося й таке, що її помагали творити люди неукраїнського походження (Марко Вовчок, Агатангел Кримський, Софія Русова та ін.). До цієї останньої категорії належала також Марія Грінченко (псевд. Загірня, М. Чайченко, М. Доленко та ін.). Марія Грінченко народилася в липні 1863 р. в Богодухові на Харківщині в російській сім’ї Ґладіліних. За освітою вчителька, вона по
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
