Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нок, без телефону при якому чомусь, як при хворому, що, нарешті, заснув після нічної гарячки, завжди всі переходили на шепіт. Та головне — раптова, абсолютна довіра до цієї жінки і беззастережна капітуляція перед нею, перед острахом опинитися в оточенні її нерозуміння, бо якщо вона не посоромилася своєї слабкости і роз плакалася у присутности старших — діти можуть їй вірити. Я терпеливо чекала, коли її увага, яку галас ливі гості розсмикували і розхапували, як найсмачні ший шоколядний торт, буде зверена на мене. Чекала, коли, нарешті, почнеться культурна програма і я зможу "пописатися”, зігравши на скрипці "Зозулю” Дакена. Пізніше рядки з повісті "Повнолітні діти” нагада ли про почуття, які тоді опанували мною при першій зустрічі з творцем таємничого, божественного світу літератури. Тільки в повісті стан адорації пов’язаний з музикою: "Ти гарна... гарна, подруженько, навіть не здогадуєшся, навіть тобі на думку не спадає, що значить для мене те, що я буду близько до тих, які мають з музикою справу”. До Святих Місць її вела єдина дорога — дорога на Буковину. Тільки там вона вклякала перед Яски- нею, над якою зійшла її зоря, тільки там очищаюча сила ностальгічної туги примушувала ще гостріше відчути голос природи, яка спородила нас вільними від усіх страхів і заповідала щоб у час смерти ми не були гіршими, ніж у час народження. Чим пояснити її тугу за убогим селом, де навіть ті, які називалися багачами та "порєдними ґаздами” не вельми розбудовувалися, а жили в низьких хатах, що ніколи не знали замків і на зиму, для збереження тепла, обкладалися околотами чи ’’паляничками” з кізяків та соломи, тугу за пісною їжею, в якій пере важала квасоля в різних її варіянтах та мамалиґа з кисляком, тугу за сільськими цвинтарями, що нага дували вишневі садки, де весною, перед Провідною неділею, люди білили дерева і кам’яні хрести. "Хочу лежати на веренчанському цвинтарі і щоб на хресті з вапняку було викарбуване кирилицею моє прізвище. Може з тих білих хрестів вичитуватимуть колись історію Буковини і дізнаються, що на цій землі жили колись українці” — читаємо в "Повнолітніх дітях”. Це не сум за пасторальною ідилією Трутовсько- го, це навіть не жаль за молодістю, хоча найчастіше саме так хочемо собі пояснити стан незбагненного, майже рослинного хвилювання, що опановує нас, що зненацька будить нашу пам’ять кольорами, запа хами, звуками які були тільки в нашому домі, тільки в нашому селі, тільки в нашому лісі, коли ми були ще малими. Насправді ж це підсвідома туга за первісною природою абсолютної віри в якій ми існуємо до свого повноліття, до того часу, коли покидаємо ро динне гніздо, щоб почати будівництво власного. Абсолютна віра стирає грань між реальним світом і світом нашої фантазії. У кузні дитина тягнеться ручкою до шматка розпеченого заліза, тому, що вірить його красі і ще не знає, що краса може обпекти. В дитини інстинкт самозбереження, як сліпе кошеня, якого веде тільки запах материнського молока. Дитина ще не готова до того, щоб керувати волею до самоутвердження, що з віком переходить в інстинкт влади, а з ним і страху, який також є шляхом до самоутвердження, є по суті, його зво ротньою стороною. Рустикальний, неквапливий світ, в якому росла Ірина Вільде дотримувався, як у нас в селах говорять "старовіцьких” звичаїв патріярхального, родового ладу. Тому, доки вона жила серед веренчанських людей, всіма її діями керувала віра і природне від чуття безпеки, яке буває тільки біля грудей матері. Як колись малий Шевченко без тіні страху помандру вав, шукаючи стовпи, що підпирають небесну сферу, так і героїня її повісті ’’Метелики на шпильках”, прототипом якої є сама авторка, не в змозі пояснити собі той стан, який в дівчаток наступає, коли вони стають дівчатами, проти ночі вирішує йти в світ за очі, (у сусіднє село), де чужі, незнайомі їй люди, але за законами роду — свої, приймають заблукану ди тину і нагодувавши, кладуть спати, самі ж посилають за батьками, щоб даремно не журилися. Тим часом дитина, стомлена своєю першою, сповненою сум’яття і тривог, далекою мандрівкою, безпечально засинає, бо тут маленька людина ніколи не може загубитися, бути покинутою, забутою, тут завжди знайдеться хтось із своїх, що візьме тебе за руку і приведе до рідного дому. Згодом почуття абсолютної, беззастережної до віри поширюється й на недоторканий авторитет шко ли та вчителя, який, завдячуючи цій дитячій довірі, легко формує з учнівської маси гордих за своє приз начення — бути українцями на цій землі, особис тостей: ’’Треба бути дитиною Буковини, щоб зрозу міти, що ця українська гімназія була інша від усіх на світі. Це був не тільки будинок із шкільним інвента рем і площею. Ті люди, що вчили, не були тільки учителі з дипломами, параграфами і каталогами. ...Сюди почали приїжджати селянські діти, ті, що вимовляли в рідній мові "булька”, але по-німецьки не сказали інакше, як "алзо”. Приїжджали непідго- товлені, в чоботях з підковами і залежаних кожухах, але від чого була ’’українська” гімназія? Все тут можна було ’’щось зробити”. Не дорогою протекціо- нерства і візитів послів, але на основі тієї сердеч- ности і добросердности, що запанувала тепер у цій школі. Творилися нові сили в народі, народжувалися нові ціннощі, устрійнювалася традиція”. (’’Повнолітні діти”). У дванадцять років її дитяча уява створила собі ідеал, створила свого Трістана і повірила в нього, як діти вірять в казкових героїв, як Ґабрієла Містраль вірила, що "всі ми будем королевами”. Ця фантазія Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
