Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МОЇЙ БУКОВИНІ В моїй батьківщині під цю пору колишуться по крутих польових доріжках (чи буду ще коли ними ходити?) навантажені хлібом вози. По досвітках скриплять колодязі, а вечером линуть сині димочки до неба, як сама молитва. В моїй батьківщині осінь ступає в червоних сап’янцях, заквітчана у соняшники і китиці винограду, підхмелена на весіллях, розспівана на толоках. Але ви цього не бачите. У моїй батьківщині вечірні тумани заступають хороводи русалок і зорі так близько над землею, що можна говорити до них і чути їх молитву. В моїй батьківщині... але ви цього не чуєте... У моїй батьківщині сонце ходить босоніж, оперезане бабиним літом, з червоною калиною у русявіій голівці. У моїй батьківщині... Але пощо я буду говорити вам про неї, коли ви не тужите за нею, коли вона для вас така далека й така недійсна?.. 1936 Ірина Вільде. “Окрушини”, 1 969. Ірина Вільде в товаристві Буковинок села Заставна. Iryna Vilde with Bukovynky of the village Zastavna. СОФІЯ МАЙДАНСЬКА ЛЮБЛЮ ЛЮБИТИ ЛЮБОВ ПРО ПРИРОДУ ПОЧУТТЯ НОСТАЛЬГІЇ В КОНТЕКСТІ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТИ ІРИНИ ВІЛЬДЕ Однієї теплої, весняної днини 1913 року, гурт учениць Чернівецької платної вчительської семінарії поїхав до Вередчанки — села в Кіцманському повіті, щоб відвідати народного вчителя, відомого вже тоді на Буковині письменника Дмитра Макогона. Серед них була і моя бабуня Євдокія Райлян. Дивно, але з тих відвідин, що певно, аж пашіли дискусіями на педагогічні теми, у бабуні зберігся лише ідилічний образок лужка, вкритого молодою травою та стокротками, де поміж студентської молоді безугавно, живим сріблом снувало мале, веснянкувате дівча. Це була дочка письменника — Дарочка. Через багато років, уже на початку шістдесятих, коли Ірина Вільде в товаристві молодих художників уперше переступила поріг нашого дому в Садгорі і вибуховою життєрадістю розхитала його нащулену тишу, бабуня, пригощаючи гостей патріярхально-про- вінційними вишневими конфітурами з криничною во дою, пригадала їй про ту зустріч. В пориві розчу лення, скропивши бабуню ностальгічними слізьми, Дарина Дмитрівна притисла її до грудей, як стару ляльку з вицвілими очима, що несподівано потра пивши до рук, нагадала про замурзані малиною, поз бавлені відчуття часу, дні дитинства. Оговтавшись від приголомшливого нурту, що за вирував у нашій малій вітальні, я вилізла зі свого сховку за фортепіяно, куди попервах мене відкинуло вибуховою хвилею небувалої кількости розсміяних знаменитостей і звідкіля з німим захватом, що бук вально паралізував мене, стежила за ними. Знову точилися дискусії, але вже довкола інших тем, інших імен до з’яви яких спричинилася короткочасна від лига шістдесятих. І мене, малу, що крутилася під ногами у дорослих, переповнювало войовниче почут тя причетности утаємничености: нікому не скажу, хоч би мене на вогні палили. Вони говорили на повен голос, бо в нас був власний, збудований дідом буди
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
