Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
плідної праці. Мало не кожний день зі Снятина в усі куточки світу летіли її листи з незмінним зачином: ”3 шумом карпатських смерек та гірських потоків, із звуком верховинської трембіти...” до високопоставлених держав них діячів, коли йшлося про потребу вшанувати у всена родному вимірі славетну людину, поставити пам’ятник чи меморіяльну таблицю, створити музей чи оздобити в гуцульському стилі одну із станцій Київського метро; до діячів культури і мистецтва, коли йшлося про видання наукових книг з медицини, історії, мистецтва, літератури, автори яких не могли самі пробитися у світ через свою ’’політичну неблагонадійність”; до викладачів універси тетів Києва, Чернівців, Львова, Одеси, Харкова і майже всіх студентських міст України, а часом і Москви з про ханням прийняти, підтримати, пособити талановитій дитині — своєму похресникові, як вона називала підопіч них. Її ’’похресників” і ’’похресниць” вистачило б на комплектацію всіх факультетів Київського університету. У переважній більшости вона не помилялася, хоч... у кожному правилі є виняток... їй ніхто не відмовляв... Не смів... Могли не задо вольнити клопотання, але відмовити — ні. Навіть тоді, коли йшлося про проскребованих, "ворогів” чи ’’націона лістів”, скажімо, про Святійшого Андрея Шептицького, спогадами про якого ділилася відверто-правдиво. До билася видання книги з народної медицини д-ра В. Кархута, який після 15-річних концтаборів за те, що був особистим лікарем А. Шептицького, з допомогою п. Семанюкової дістав прописку, роботу і помешкання; місяцями перетримувала у себе політичних в’язнів, котрі, відбувши покарання, поверталися без засобів на існу вання, без пашпортів, а також безпритульні і безперс пективні. Вона, як героїня Стефаникової новелі "Вовчиця”, ’’всіх блукаючих, всіх бідних, всіх нещасливих зодягала і кормила зі своєї бідної долоні”. Для всіх ставала ріднішою за матір, бо не зважала ані на людські пере суди, ані на офіційні заборони. Заради них нехтувала своїм спокоєм і безпекою і, віддаючи їм своє серце, не просила нічого взамін. Її викликали в урядові установи, умовляли, загро жували, але були безсилі хоч на йоту змінити чи похит нути її позицію. Виходила переможцем. Кожний раз. Горда. Незалежна. Велична. Сильна. З висоти свого духу вона дивилася на них, як на пігмеїв, як на помилку природи, як на кару Господню за гріхи народу, що не скористався історичним шансом стати державним. Її громадянський голос зазнав най різноманітніших модуляцій, але ніколи, ні за яких обста вин, у жодному реґістрі не звучав фальшиво. Сильний — він давав міць слабим. Чистий — змивав поліпи з душ забруднених. Ніжний — розм’якшував серця задубілих. А нині власниця його, наче бранець, що ”на чужій землі шанує Бога, нікому не відомого в країні” (Леся Українка). Жінки, єдиною заслугою яких є те, що вони були коханими чи дружинами своїх прославлених чоло віків, попали в реєстр О. Лугового ’’Визначне жіноцтво України” (1994), Олеся Зозулі ’’Жінки в історії України” (1993), а про Наталію Семанюкову— ні словечка. 22-ий рік мовчить, без слів. Спілка письменників України. Так, Вона не була її членом, хоч, при бажанні, дуже легко могла ним стати. Та для неї неприйнятною була сама думка про вступ у будь-яку спілку комуністичного режиму. Але те, що вона спілкувалася з найчільнішими людьми — письменниками, артистами, скульпторами, ученими, що відгукувалася на кожний ювілей україн ських діячів виставками в музеї, телеграмами, віншуван- нями-нарисами у пресі, що була адресатом П. Тичини і М. Рильського, Н. Кобринської й О. Кобилянської, І. Вільде і А. Турчинської, М. Рудницького і М. Возняка, М. Зерова і А. Музички, О. Гончара та І. Гончара, — чи вже це одне не є великою заслугою, вартою згадки про людину хоча б раз у сто літ? Подивіться, нині сущі панове письменники старшого покоління, у своїх архівах ви обов'язково знайдете листівку-вітання з нагоди якогось свята або виходу вашої книжки, чи листівку-запрошення на якийсь захід у музей, чи листівку-співчуття; нововидану книжку Марка Черемшини, ’’Путівник по музею”, її спогади, чи щось інше. ’’Зворушений цінною посилочкою, — писав Н. Сема- нюковій славнозвісний Іван Гончар. — Спішу висловити Вам свою радість і задоволення. Ваші два маленькі гуцульські хрестики є першим поповненням гуцульських металевих оздоб моєї колекції, яка була викрадена неві домим злодюгою, який украв у мене чотири гуцульські хрести та два хрестики княжих часів. Працюю зараз над роботою ’’Рідна мати”. Недавно закінчив Залізняка та Гонту для пам’ятників на їх Бать ківщині..." У час тотальної русифікації, коли сто українців угідливо підлаштовувались під одного росіянина, що разу чинячи глум над рідним словом, пані Семанюкова несла в усі куточки світу його красу, мелодію й ба гатство, мимоволі привертаючи до нього все нових неофітів-українофілів. Скільки віри вселяв її голос зневіреним, надії — безнадійним! Скільки гармонії, краси вносив він у цей страшний, розстроєний більшовицьким хаосом, збоже волілий світ! Скільки українців, заснулих летаргійним сном, пробудив, скільком талантам пробив дорогу!.. Голос патріотки-письменниці, художній талант якої визнавали Ю. Яновський, П. Тичина, М. Рильський, Рудольф Гулька, П. Атанасов та інші, до смерти не втрачав ні чистоти, ні сили, ні значущости. Її книга спогадів ’’Співець Гуцульщини” тричі перевидавалася і була зустрінута читацькою громадськістю і професіо налами із захопленням: "Перш за все, мушу зробити великий комплімент щодо книжки, — писала Ірина Вільде. — Чудово. Просто так чудесно написана! Хай там редактор виправив нашу мову галицьку, хай щось викинув, але ж задум, композиція — все це Твоє і тільки Твоє! Слухай, з такими здібностями варто подумати, чи не прихилитись Тобі серйозніше до літератури...” ’’Срібна та злота Молодичко, — ділилась вражен нями про книжку захоплена О. Дучимінська, письмен ниця, близька приятелька О. Кобилянської, Н. Кобрин ської, І. Блажкевич, багаторічний в’язень сталінських ҐУЛАҐів за підозрінням у причетності до вбивства Я. Галана. — Слова Твої такі милі та ясні, так немов би ми Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
