Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
усвідомленням, що перед нами стоїть сучасниця клясиків минулого століття — І. Франка, В. Стефаника, Л. Марто- вича, О. Кобилянської, Н. Кобринської, В. Самійленка, дружина Марка Черемшини; що ця Жінка спілкувалася з найчільнішими людьми України, Европи, світу; що перед нашими очима — краща з кращих дочок українського народу, жива історія його. — Пані Семанюкова, — не втрималася одна із екскурсанток, — скажіть, будь ласка,скільки Вам років? Я затерпла від нетактовности відвідувачки і від такого ігнорування неписаного табу, на порушення якого не насмілився б навіть ніхто із близьких. Пані Наталя не прореагувала ніяк на те запитання, та відвідувачка явно не хотіла залишати музей, не задо вольнивши своєї цікавости. — Наталіє Василівно, — звернулася ще раз, —будьте ласкаві, скільки Вам роюв? Пані Наталія обернулася до надто допитливої і поблажливим тоном сказала: — Доньцю, жінку не запитують, скільки їй років. Жінка має стільки років, на скільки виглядає. Завжди говорила афоризмами, які цитували П. Ти чина і М. Рильський. Як і кожний непересічний талант, пані Семанюкова була і чулася молодою — майже до смерти, бо де талант, там нема ні старости, ні хвороби, і сама смерть наполовину. Вона і хворіла не так, як усі, і померла, як Праведниця: увечорі заснула і не прокинулася вранці, не доживши до столітнього ювілею чоловіка три місяці (1874). Вона була в усьому незвичайна. Все, до чого дотор калися її добрі руки, її безмежно щедре серце, її світлий розум, облагороджувалось, світлішало, набирало осмис леної ваги. Талант завше виявляє свою силу, своє ба гатство, свою розкіш. Талант невтомний. Як той мітичний Антей, він володіє невичерпними силами великої душі, а замість матері-землі припадає до свого обдарування: тонкої душевної організації, інтуїції, інтелекту, до цілого комплексу своїх природних духовних сил, до свого голосу. Голос пані Наталії мав дивовижно широкий діяпазон. Педагог-просвітителька, блискуча піяністка-імпро- візаторка, письменниця, журналістка, громадсько-куль турна діячка, незмінна директорка музею Марка Черем шини від дня його заснування (1949) до її смерти (1974), патріотка. Жінка-оркестра, голос якої єрихонською тру бою звучав у вухах тих, від кого залежали долі репре сованих, вимушених емігрантів; притулок репресованих більшовиками родин письменника В. Хроновича, худож ника Я. Лукавецького, письменниці О. Дучимінської і їм же ність числа; присвоєння імени Марка Черемшини теплоходові, що плаває по Дніпрі; найповніше видання творів чоловіка, спогадів про нього, ’’Путівника по му зею"; реґулярне відзначення ювілею Марка Черемшини (і не тільки) — все це за тих часів потребувало неймо вірної мужности, таланту, фізичних і моральних сил. І ця Жінка володіла ними. Не вагаючись, витрачала їх на українську справу, добре усвідомлюючи, що приш видшує таким темпом свій кінець. Влітку 1971 року дві родини зі Львова приїхали до Косова, де пані Семанюкова традиційно відпочивала, щоб привітати ЇЇ з 80-річчям. Вона не повірила. Гості, що організовували з ювіляркою школи, пригадували рік за роком і переконали її в цьому. І це було фатально. Вона жила поза простором і поза часом. Тепер її вернули в буденно-земне коло, до якого такій цільній, багатій, волелюбній натурі годі було пристосуватися. З Косова вона повернулася якась пригнічено-розгуб- лена. Зібрала музейну раду і, на здивування всіх, оголо сила: Шановне панство, мені вісімдесят! — ??? — Порийтеся у головах і знайдіть хоч одну, не кажу в Україні, а в цілому Союзі, хоч одну людину, аби дожила до такого віку і не була жодного дня на пенсії? Такої людини не знайшлося. Тарас Франко значно поступався їй. — Мене треба берегти, чи ні?! Ірино, пиши до Зіньков- ського в протокол: то я маю думати за лямпочку, що в коморі не горить, і ворота, що зсунулися з завісів?! Відтоді її, очевидно, переслідувала та цифра прожи того життя. Панічно боялася, що її звільнять, вірніше пішлють на пенсію. Восени того ж року прислала мені телеграму, що її вже звільнено. Я негайно приїхала в Снятин, попередньо залагодивши справу в міністерстві. І зараз бачу її — рідну, білу, як лебідка, із засу- мованими лагідними очима і розбалянсованою душею. Я замилувалась її сивиною, що на тлі великого вікна в канцелярії музею виглядала німбом. — Пані Семанюкова, — сказала я, — не фарбуйте більше волосся. Сивина так личитьВам! — Та певно, що ні. Для кого? Для Петра? — Для якого Петра? — Для святого, зрозуміло. Мені стало страшно і до болю жаль. Це вимовляли уста Жінки з вишуканим естетичним смаком, Жінки, яка рік тому просила мене принести в лікарню бігуді, щоб накрутити волосся, і каблучку, аби в цих лікарняних умовах не показуватися як-небудь на люди. Тепер була байдужа до свого вигляду. Її цікавило тільки одне: директор вона чи не директор? Мені довго довелося переконувати пані Семанюкову, що вона директор і довіку ним буде, аж поки не знайшла поважного арґументу. Принесли якраз пошту і на кож ному конверті було вказано ’’директорові”. В її сейфі була печатка. Сумнів розвіявся. Бо який директор без печатки? Пані Наталя вийшла з того шокового стану, але свого природного стану душі уже не мала. Була альтруїстка до саможертовности і вирішувала тисячі проблем: громадських та індивідуально-особис тих, значних і маловажних, великих і дрібних. Зрештою, для неї не існувало особистих, маловажних і дрібних справ, коли вони стосувалися близьких їй людей. Відчу вала глибокий порив до фанатиків своєї віри. Казала: ’’Люди, що мають якусь міцну ідею в своїм житті і діяльности, варті поваги, пошани і підтримки”. Була переконана, що всяка нація, котра хоче підвестися з колін, мусить насамперед піднестися духом, має видати з себе нову людину, самоудосконалену, тверду, принци пову і безкомпромісну, коли йдеться про святая святих — інтереси України. Формуванню такої людини присвятила вона 60 літ
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
