Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ 15 квітня 1997 року відійшла у віч ність бл. л. Мирослава Залуцька, довго літня членка 78-го Відділу СУА ім. Оле ни Степанів у Вашінґтоні. Народилася 21 квітня 1926 р. в родині Романа та Галини Петришаків у Борщеві на По діллі. Батько був управителем станції, а пізніше його перевели до Коломиї, де й провела Мирослава свої юні роки. Вчилася в початковій школі ім. Княгині Ольги, а потім — в гімназії ім. Тараса Шевченка. Під час війни гостювала у родичів у Раві Руській, наступ більшо виків не дав можливости повернутися додому до Коломиї. Разом з родичами вирушила на захід, залишаючи рідні землі. Опинившись по війні в Німеччині, Мирослава мріяла студіювати дантис- тику, але в той час не приймали чужин ців, перевагу надавали німцям, особли- во тим, хто повернувся з війни. Ми рослава склала вступні іспити до Українського Вільного Університету в Мюнхені. Там познайомилася з Теодо- ром Залуцьким, викладачем фарма цевтичної хемії і незабаром одружи лася. В 1947 р. в Мюнхені народився син Ігор, а восени 1949 р. молода родина емігрувала до США і посели лася в Чікаґо. Там у 1954 р. народився другий син Мирон. У 1955 р. родина переїхала до Ва- шінґтону, де Т. Залуцький став профе сором при університеті Howard. Ми рослава працювала завідуючою лябо- раторії при Walter Reed Army Institute of Research, звідки вийшла на пенсію у 1988 р. Обидва сини вивчились на лікарів- дантистів. Сповнилася мрія Мирослави — що не вдалося їй — вдалося синам. У Вашінґтоні подружжя Залуцьких активно і віддано працю вало в українській громаді. Мирослава включилася у працю 78-го Відділу СУА і неодноразово була обрана членкою управи. Залуцькі особливо відзнача лися великою жертвенністю на різні цілі, а між ними і на потреби СУА. Вони утримували п’ятьох стипендіяток в Бразилії, були членами Українського Музею та ще й установили при ньому Тривалий Фонд ім. д-ра Теодора і Ми рослави Залуцьких. У 1993 р. родина переїхала до штату Коннектікат, але Мирослава залишилася нашою членкою і про довжувала присилати щедрі грошеві пожертви на потреби Відділу. Однак невблаганна смерть забрала її друга життя ЗО липня 1996 р. Туга за чоло віком вплинула на здоров’я Мирослави і від важкої недуги вона померла через дев’ять місяців після нього. Похована на цвинтарі у Вашінґтоні. Цих кілька рядків подано частинно на підставі біографічних даних, якими Мирослава поділилася з Марійкою Ла- няк, котра її доглядала в останні дні життя. Вічна їй пам’ять! Христина Шипилява, пресова референтка. Цього року 17-му Відділові СУА у Маямі довелося прощати ще одну до рогу і заслужену членку бл. п. Ольгу Мирославу Ковальчук. Бл. п. Ольга народилася в Глинянах у свідомій українській родині. Тут закін чила народню школу, ходила у Львові до гімназії сестер Василіянок а закін чила матурою у Золочеві. У Глинянах включилася у працю СУ. У 1936 p., одружившись з інженером Михайлом Ковальчуком, вона переїхала до Льво ва, розпочала працю в СУ. Воєнні зли годні змусили їх залишити Львів і в серпні 1944 р. переїхати до Словаччини. Не обминула їх скитальська мандрівка, довелося пожити недовго у різних містах Австрії: у Штрасгофі, Фельдкір- хен і Лендеку. 1949 р. вони переїжджа ють до Філядельфії. Покійна Оля по ряд із вихованням дітей і заробітковою працею, включається у діяльність СУА. Стає членкою 43-го Відділу, є кілька літ головою Контрольної комісії, а від так — головою Відділу. Організує пре гарні літературні вечори: воєнної по вісти ’’Батерія смерти” д-ра Володи мира Ґалана і вечір у пошану Марії Головінської. Була приятелькою Пласту, до якого належала під час своїх шкільних літ. І цю любов передала дітям — висилала їх на пластові табори. У 1977 р. подружжя Ковальчуків переїхало до Маямі, Фл. Здоров’я Олі тоді вже занепадало, проте вона в цей час була активною членкою 17-го Від ділу, а також довголітньою головою Контрольної комісії. Подружжя Коваль чуків щедро жертвувало на Стипендій- ну акцію СУА, зокрема на виховання богословів. Оля Ковальчук уважала це своїм обов’язком. Щедро жертвувала й на Український Музей у Нью-Йорку, Патріярхальний Фонд, на допомогу Україні. Втіхою Олі були її діти, які одер жали вищу освіту, вона також раділа внукам і правнукам. Похоронні відправи відбулися в українській католицькій церкві у Маямі. Заходом Товариства старших віком зорганізовано тризну, на якій ми попра- щали нашу дорогу й незабутню посест ру. Тіло покійної спочило у Філядель фії, в родиннім гробівці. Вічна їй пам ять» _ _ ._ П| ■ • Управа 17-го Відділу СУА, в Маямі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
