Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
РОСТИСЛАВ хомяк ПОСУНЬТЕСЯ, ПАНОВЕ! Елізабет Понд — журналістка першої Гільдії. Вона, можна сказати, вже всюди була і все бачила — упродовж трьох десятків з гаком років, і в неї з десяток престижних журналістських нагород. Понад 20 років (1966-1988) вона працювала в газеті Кріщен Саєнс Монітор; це був період, коли цю газету зара ховували до десяти кращих у світі. Як кореспондент “Monitor” вона працювала у Сайгоні, Токіо, Москві й Бонні. Але регіон Східньої Европи — поле її особливого зацікавлення. Вона почала там свою журналістичну кар’єру як позаштатний кореспондент 1964 року (після того, як здобула ступінь магістра у Гарвард ському університеті). З 1988 року вона знову поза штатний кореспондент — ’’вільний спис”, пише для різних видань, спеціялізуючись у справах Польщі, України й Німеччини (Елізабет Понд покинула газету "Monitor” разом з цілою групою кращих журналістів, які не погоджувалися з рішенням видавця — церкви Крищен Саєнс — ставити більший наголос на свої радіо і телевізійні програми, що зменшило витрати на славну колись газету). Останнім часом вона мала декілька статтей з України і також відомо, що працює над книжкою про Україну. Торік вона поселилася в Одесі, де навчала молодих журналістів у програмі, яку зафундував фі лантроп Джордж Сорос. У новому числі журналу “The Harriman Review” (видання Інституту ім. Гар- рімана при Колумбійському університеті), вона надру кувала частину свого одеського щоденника — запис ки чотирьох перших днів перебування у місті. На відміну від інших американських чи західніх жителів колишнього Радянського Союзу, Елізабет Понд поселилася у "типічній совєтській квартирі”, але того першого вечора дозволила собі піти на вечерю до розкішного, сучасного помешкання знайо мих американців у центрі міста, у яких на сходах встановлені ґрати, щоб не проходили небажані гості, зокрема наркомани. А в себе на квартирі Елізабет Понд цього першого дня мусіла впоратися з такими побутовими справами як прибирання помешкання, замітання сходової клітки, користування ’’колонкою” на гарячу воду, яка сичить і виділяє хмари пари, коли її увімкнути, щоб наповнити ванну. Із ванни, до речі, вода сходить цілу годину, а водозбірник туалету не діє і треба лити в нього воду з пляшок (це запасна вода, бо вночі в Одесі воду вимикають). А ванна також служить за пральну машину і білизну сушать на дроті, що прикріплений над нею. У своєму щоденнику Елізабет Понд пише: ”У мене зродилась нова пошана до ’подвійного навантаження’ україн ської жінки, яка цілий день на роботі, а вечорами зайнята закупами, готуванням їжі, пранням для свого чоловіка й дітей”. І ще в одеській квартирі Елізабет Понд не діяв телефон. Через три дні до неї прийде технік, напра вить телефон всього за вісім долярів, а при тому висловить здивування: ”Ви американка? І ви тут по селилися?! Ви здуріли? Та ж це забере ще два-три покоління, заки це місто стане нормальним”. Але Елізабет Понд (вона ж усюди побувала і все бачила) з цим поглядом не погоджується. Центр Одеси, пише вона, нагадує Варшаву три роки тому і Сеул 15 років тому. Також з цим не погоджується Анна, співробітниця Фонду Сороса, яка зааранжувала курси підвищення кваліфікації молодих журналістів, куди приїхала читати пані Понд. Вони обидві при думують, як прискорити процес нормалізації. Упродовж чотирьох днів американка Елізабет Понд зустрічається з рядом перепон — переважно залишків совєтського побуту, але й нотує зміни, які вже помітні в цьому унікальному місті: нові крамниці з електронікою, хутрами, імпортним одягом, пісто лями й наручниками, але також і зміни в населенні. Вона пише, наприклад, що Одеса, ще ж на початку століття була містом розгару сіонізму. Тепер має мера єврея Едуарда Гурвіца, родина якого живе в Ізраїлі. Тим часом, ’’селяни з навколишніх регіонів постійно поселяються тут і перетворюють це місто в етнічно українське — вперше за його турецьку, грець ку, російську і, зокрема, єврейську історію”. Підсумовуючи все побачене і пережите в Одесі, Елізабет Понд вдається до фантазії: фантазує, що вона є українським політиком і пише у щоденнику таке: "Моя програма була б радикальною й простою. Я б конфіскувала усі смердючі відра для сміття в кухнях помешкань, знищила б їх і роздала б усім нові смітники з покришками. Я б змусила усіх мафіозі подарувати покришки на великі смітники, які стоять у дворах будинків. Я б встановила нові податки на хутра, на автомобілі з потужними двигунами (і на пістолі й наручники), а ці гроші призначила б на нові міські водопроводи, якими курсувала б чиста вода цілодобово. Я б продавала малі японські пральні машини і безпечні колонки на гарячу воду за ціною, яка б дорівнювала, скажімо, половині місячної зар плати або 40 дол. Я б встановила субсидії на кухонні плитки з духовками, температуру яких господині могли б легко контролювати. Я б розпорядилася, що двері усіх державних будинків мають ремонтуватися Закінчення на 31-ій стор. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
