Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
його покарали піврічним ув’язненням у так званому ПКТ (приміщення камерного типу, внутрішньотабірна тюрма), але, оббиваючи пороги табірного начальства, ми водночас знайомилися з тією дикою дійсністю, про яку більша частина радянського суспільства не знала нічого, а якась частина — удавала, що не знає. Пізніше, оглядаючись у пам’яті на ту поїздку, ми не раз дивувалися своїй зухвалості і неповороткості каральної системи. Але про це в інший час. А тепер із того епізоду хочу пригадати такий відчайно- рішучий вчинок Ніни Строкатої. Зрозумівши, що всі традиційні клопотання марні, Ніна Строката залишила начальникові табору Королькову з копіями Брежнєву і газеті “Юманіте” клопотання зовсім не традиційне. Ось його повний текст у перекладі з російської мови: “Протягом 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути на ув’язненого Караванського С. Й., а родині Караванського не дають змоги підтримувати з ним дозволені зако ном контакти. Тому я, дружина Караванського С. Й., прошу його розстріляти, аби припинити багато річні страждання мого чоловіка і безперервні кон флікти між Караванським та адміністрацією. Це клопотання я пишу в тверезому стані, цілковито усвідомлюючи його серйозність. 27 грудня 1966 р. (Ніна Строката)”. Ніна цілковито усвідомлювала й серйоз ність наслідків такої позиції — для себе. За таке протистояння їй довелося платити безперервними обшуками, цькуванням, публічним оббріхуванням. (Одна з розвінчувальних газетних публікацій називалася в дусі призабутого 37-го року: “С кем же вьі, госпожа Строкатова?”). Ніна вже не ставила перед собою питання, з ким їй бути, свій вибір вона зробила чітко і безповоротно. За це — її ім’я стали пов’язувати з першістю в багатьох даль ших подіях. Ніна Строката стала першою жертвою наступної хвилі репресій — її арештували 6 грудня 1971 року (на інших та хвиля накотилася 12 січня 1972 року). У зв’язку з цим арештом в Україні створилася перша громадсько-політична асоціяція — Комітет захисту Ніни Строкатої, на чолі з Василем Стусом... Пригадую, як навесні 1972 року мене викликали в Києві на допит у справі Ніни Стро катої, і я написала заяву, використавши популярне тоді в радянській пресі ім’я американської кому ністки Анжели Девіс. Я написала приблизно таке: “Мені небайдужа доля далекої і незнайомої Анжели Девіс. Тим більше не може бути байдужою доля знайомої і симпатичної мені людини — одеської лікарки Ніни Антонівни Строкатої, яку арештували за оборону чоловіка — політв’язня Святослава Караванського. Нас із Н. Строкатою пов’язували суто людські взаємини, про жодну її антирадянську діяльність мені не відомо нічого, але знаю, що будь-яке моє свідчення може бути використане проти неї. Тому я свідомо відмовляюся відповідати на будь-які запитання в справі Ніни Строкатої”. Слідчий тоді розсердився, подер протокол допиту з цією заявою, кричав, що “Анжели Девіс тут не буде”, а я протестувала проти його дій — одне слово, почалася війна нервів. А через рік ми з Ніною були вже разом у Мордовському жіночому таборі — з новими протестами, голодівками, карцерами тощо. Після ув’язнення Ніні вже ніколи не вда лося більше жити в Україні, Вона оселилася в ро сійському місті Таруса, там вона стала одним із перших 10-х членів-засновників Української Гель сінської групи, звідти виїхала на Захід разом із чоловіком, коли він звільнився, відбувши 31 рік ув’язнення. Оселившись в Америці, Ніна далі без корисливо працювала на захист прав людини, на захист потоптаної і безправної України. Була в неї ще одна голодівка під час правозахисної конфе ренції в Копенгагені, виступала Ніна на різних між народних форумах — у Мадриді, в Оттаві, в Кенії, у Вашінґтоні, публікувала різні матеріяли про пере слідуваних, зокрема, жінок, а сама задовольня лася найнеобхіднішим, так що й на її похорон люди складали свої пожертви. Ніна Строката давно стала символом ув’язненої, але не скореної жінки. Не випадково саме їй Атена Пашко присвятила свій вірш: Як Вам, Жінко, на нарах спиться... Ви ж не грабіжниця, ані не вбивця. Вам би купатись кожного ранку У водах, що пахнуть зіллям рум’янку. Вас на світанку будять конвої, Ведуть, як бранку, до водопою... А чи Вам щастя колись насниться? Як же Вам, Жінко, на нарах спиться... Ніна Строката втратила багато можли востей, які давало їй життя, — збудувати доб робут, професійну кар’єру, мати побутові радощі і, може, довге, спокійне життя. Але вона зберегла свій найбільший скарб — тепло душі, вразливість на людський біль і добру пам’ять у серцях друзів, шанувальників, багатьох чутливих людей. Своє співчуття і гордість за Ніну Строкату хочу висловити насамперед її найближчим — чоловікові Святославові Караванському, подрузі Галині Могильницькій, численним побратимам і посестрам з правозахисту. Надія Світлична "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 7
Page load link
Go to Top