Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
його покарали піврічним ув’язненням у так званому ПКТ (приміщення камерного типу, внутрішньотабірна тюрма), але, оббиваючи пороги табірного начальства, ми водночас знайомилися з тією дикою дійсністю, про яку більша частина радянського суспільства не знала нічого, а якась частина — удавала, що не знає. Пізніше, оглядаючись у пам’яті на ту поїздку, ми не раз дивувалися своїй зухвалості і неповороткості каральної системи. Але про це в інший час. А тепер із того епізоду хочу пригадати такий відчайно- рішучий вчинок Ніни Строкатої. Зрозумівши, що всі традиційні клопотання марні, Ніна Строката залишила начальникові табору Королькову з копіями Брежнєву і газеті “Юманіте” клопотання зовсім не традиційне. Ось його повний текст у перекладі з російської мови: “Протягом 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути на ув’язненого Караванського С. Й., а родині Караванського не дають змоги підтримувати з ним дозволені зако ном контакти. Тому я, дружина Караванського С. Й., прошу його розстріляти, аби припинити багато річні страждання мого чоловіка і безперервні кон флікти між Караванським та адміністрацією. Це клопотання я пишу в тверезому стані, цілковито усвідомлюючи його серйозність. 27 грудня 1966 р. (Ніна Строката)”. Ніна цілковито усвідомлювала й серйоз ність наслідків такої позиції — для себе. За таке протистояння їй довелося платити безперервними обшуками, цькуванням, публічним оббріхуванням. (Одна з розвінчувальних газетних публікацій називалася в дусі призабутого 37-го року: “С кем же вьі, госпожа Строкатова?”). Ніна вже не ставила перед собою питання, з ким їй бути, свій вибір вона зробила чітко і безповоротно. За це — її ім’я стали пов’язувати з першістю в багатьох даль ших подіях. Ніна Строката стала першою жертвою наступної хвилі репресій — її арештували 6 грудня 1971 року (на інших та хвиля накотилася 12 січня 1972 року). У зв’язку з цим арештом в Україні створилася перша громадсько-політична асоціяція — Комітет захисту Ніни Строкатої, на чолі з Василем Стусом... Пригадую, як навесні 1972 року мене викликали в Києві на допит у справі Ніни Стро катої, і я написала заяву, використавши популярне тоді в радянській пресі ім’я американської кому ністки Анжели Девіс. Я написала приблизно таке: “Мені небайдужа доля далекої і незнайомої Анжели Девіс. Тим більше не може бути байдужою доля знайомої і симпатичної мені людини — одеської лікарки Ніни Антонівни Строкатої, яку арештували за оборону чоловіка — політв’язня Святослава Караванського. Нас із Н. Строкатою пов’язували суто людські взаємини, про жодну її антирадянську діяльність мені не відомо нічого, але знаю, що будь-яке моє свідчення може бути використане проти неї. Тому я свідомо відмовляюся відповідати на будь-які запитання в справі Ніни Строкатої”. Слідчий тоді розсердився, подер протокол допиту з цією заявою, кричав, що “Анжели Девіс тут не буде”, а я протестувала проти його дій — одне слово, почалася війна нервів. А через рік ми з Ніною були вже разом у Мордовському жіночому таборі — з новими протестами, голодівками, карцерами тощо. Після ув’язнення Ніні вже ніколи не вда лося більше жити в Україні, Вона оселилася в ро сійському місті Таруса, там вона стала одним із перших 10-х членів-засновників Української Гель сінської групи, звідти виїхала на Захід разом із чоловіком, коли він звільнився, відбувши 31 рік ув’язнення. Оселившись в Америці, Ніна далі без корисливо працювала на захист прав людини, на захист потоптаної і безправної України. Була в неї ще одна голодівка під час правозахисної конфе ренції в Копенгагені, виступала Ніна на різних між народних форумах — у Мадриді, в Оттаві, в Кенії, у Вашінґтоні, публікувала різні матеріяли про пере слідуваних, зокрема, жінок, а сама задовольня лася найнеобхіднішим, так що й на її похорон люди складали свої пожертви. Ніна Строката давно стала символом ув’язненої, але не скореної жінки. Не випадково саме їй Атена Пашко присвятила свій вірш: Як Вам, Жінко, на нарах спиться... Ви ж не грабіжниця, ані не вбивця. Вам би купатись кожного ранку У водах, що пахнуть зіллям рум’янку. Вас на світанку будять конвої, Ведуть, як бранку, до водопою... А чи Вам щастя колись насниться? Як же Вам, Жінко, на нарах спиться... Ніна Строката втратила багато можли востей, які давало їй життя, — збудувати доб робут, професійну кар’єру, мати побутові радощі і, може, довге, спокійне життя. Але вона зберегла свій найбільший скарб — тепло душі, вразливість на людський біль і добру пам’ять у серцях друзів, шанувальників, багатьох чутливих людей. Своє співчуття і гордість за Ніну Строкату хочу висловити насамперед її найближчим — чоловікові Святославові Караванському, подрузі Галині Могильницькій, численним побратимам і посестрам з правозахисту. Надія Світлична "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 7
Page load link
Go to Top