Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В. Барвінський виступав також, інколи, як дириґент, а як педагог викладав крім фортепіяно теоретичні дисципліни. Він був дуже добрим музикознавцем і критиком, прослухавши у Празь кому університеті курс лекцій О. Гостінського та 3. Неєдпи. Тому часто публікувався як у щоденній пресі, так в окремих виданнях, наприклад, в “Українській енциклопедії”. В. Барвінський був головним ініціятором заснування у 1937 році журналу “Українська музика”, який встиг до 1939 року помістити на своїх сторінках дуже цінні матеріяли. Нарешті, заслугою В. Барвінського є також створення “Союзу українських професійних музик” — “СУПРОМУ”. Чи, при цьому всьому навантаженні мав він ще час писати, творити музику? — Тільки ночами і трохи влітку. Звернімо увагу, як багато написав тоді С. Людкевич, завдяки звільненню від директорства. Та все ж, при всіх своїх численних обов’язках, В. Барвінський дав великий внесок в українську музику. Він був, властиво, творцем тут камерного жанру, написавши ще у 1911 році два фортепіянні тріо, відтак “Секстет”, квартети, і вже під кінець життя — “Квінтет”. Він великий майстер у фортепіянному жанрі, як у галузі мініятюри, так і варіяційних циклів, а з нагоди святкування його 50- ліття у 1938 р. Роман Савицький виконав но- востворений концерт В. Барвінського для форте піяно з оркестром. Диригував Микола Колесса. Вокальна музика В. Барвінського захоплює витонченою ліричністю, а у хоровому жанрі навіть обробки народних пісень є шедеврами; досить згадати тут “Уже сонечко закотилося”. Цінними є також п’єси для віольончелі, скрипки, а його твори для дітей (“Наше сонечко грає на фортепіяні”, Мініятюри на теми народних пісень, та інші) — це невичерпна скарбниця впровадження в музику. Виконана у Відні в 1911 році “Українська рапсодія” це мабуть перший український твір для симфонічної оркестри, що прозвучав за кордоном. З нагоди свого 50-ліття, крім великого і щирого вшанування українською громадськістю, Василь Барвінський отримав також почесний диплом доктора Празького університету. Та цілком інакше виглядало його 60-річчя у київській тюрмі, на безупинних допитах, наслідком яких став такий страшний документ, підписаний рукою компози тора: “Дозволяю знищити мої рукописи”. Важко знайти щось подібного за всі віки мучення невинних людей, — бо ж для творця знищення праці цілого його життя є гірше смерти. Адже, друкованих творів у В. Барвінського було мало, львина їх частина існувала у рукописах. Ці ноти було спалено ще перед підписанням композитором жахливого документу, що мав очевидно санкціону вати вже здійснений злочин. В. Барвінського вивезли до ҐУЛаґу без суду, бо ж ніяких доказів його “шпигунства” не могли знайти. Пробув він там 10 років. І ще одна, яка ж сумна символічна річниця: у 1958 році до Львова повертається хвора, зламана 70-річна людина і вступає у боротьбу не тільки з нуждою, але й людською малодушністю. Його бояться, уникають. Великою підтримкою, як моральною, так матеріяльною, був для В. Барвінського — Станислав Людкевич. Не зважаючи на посилені старання композитора Анатоля Кос-Анатоль- ського, тільки у 1964 році В. Барвінський отримав реабілітацію. Та це було вже після його смерти, яка сталася 9 червня 1963 року. Вже кілька місяців минуло тоді від його 75- ліття, та ніякого ювілею, ніякого святкування не вдалося влаштувати. Заборонено помістити некро лог. Та ще й у 1988 році, з нагоди 100-річчя компо зитора, влада ставила здавалося б, нездолані перешкоди у тому, щоб хоч би згадати компо зитора. Але знайшлися відважні українці, і в день його 100-річчя, 20 лютого, газета “Культура і життя” опублікувала статтю про нього; через музичний журнал, що видавався у Москві, про В. Барвінського дізнався світ. Та концерт з його творів втиснули у невеликій залі, афішу з великими труднощами дозволено, але — тільки всередині приміщення. Та правда перемагає, і у випадку В. Бар вінського ця Божа справедливість межує з чудом. З його композиторської спадщини, принаймні дві третини було втрачено, як йому самому здавалося — безповоротно. В. Барвінському вдалося від новити з пам’яті тільки “Секстет”. Але поступово, з різних сторін, почали напливати збережені людьми копії рукописів. Мабуть, найбільший внесок має у цьому, діяспора. Кілька фортепіянних творів — соната, варіяції прийшли з архіву славної піяністки Любки Колесси з Канади. Дуже інтенсивно науковим опрацюванням бібліографії композитора та відшукуванням його рукописів займається у США музикознавець Роман Савицький, син піяніста, який грав у 1938 році фортепіянний концерт В. Барвінського. Цей твір належить до перших українських зразків у даному жанрі, отже, є безцінним. Упродовж десятка років його даремно шукали в Україні і поза її межами — в Америці, Канаді, у Франції. І ось — інакше як чудом цього годі назвати — 9 червня, 1993 року, точно у 30-ту річницю смерти композитора, Роман Савицький отримав повідомлення з Буенос-Айрес, що твір знайшовся! Тепер, слід тільки зібрати все, що написав Барвінський, щоб збагатилася наша українська культурна скарбниця і пішла широко у світ. Річниці Василя Барвінського нарешті святкуються у вільній українській державі. Але не можна забути, через які муки йшли до цього найдостойніші пред ставники нації. "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 5
Page load link
Go to Top