Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
В. Барвінський виступав також, інколи, як дириґент, а як педагог викладав крім фортепіяно теоретичні дисципліни. Він був дуже добрим музикознавцем і критиком, прослухавши у Празь кому університеті курс лекцій О. Гостінського та 3. Неєдпи. Тому часто публікувався як у щоденній пресі, так в окремих виданнях, наприклад, в “Українській енциклопедії”. В. Барвінський був головним ініціятором заснування у 1937 році журналу “Українська музика”, який встиг до 1939 року помістити на своїх сторінках дуже цінні матеріяли. Нарешті, заслугою В. Барвінського є також створення “Союзу українських професійних музик” — “СУПРОМУ”. Чи, при цьому всьому навантаженні мав він ще час писати, творити музику? — Тільки ночами і трохи влітку. Звернімо увагу, як багато написав тоді С. Людкевич, завдяки звільненню від директорства. Та все ж, при всіх своїх численних обов’язках, В. Барвінський дав великий внесок в українську музику. Він був, властиво, творцем тут камерного жанру, написавши ще у 1911 році два фортепіянні тріо, відтак “Секстет”, квартети, і вже під кінець життя — “Квінтет”. Він великий майстер у фортепіянному жанрі, як у галузі мініятюри, так і варіяційних циклів, а з нагоди святкування його 50- ліття у 1938 р. Роман Савицький виконав но- востворений концерт В. Барвінського для форте піяно з оркестром. Диригував Микола Колесса. Вокальна музика В. Барвінського захоплює витонченою ліричністю, а у хоровому жанрі навіть обробки народних пісень є шедеврами; досить згадати тут “Уже сонечко закотилося”. Цінними є також п’єси для віольончелі, скрипки, а його твори для дітей (“Наше сонечко грає на фортепіяні”, Мініятюри на теми народних пісень, та інші) — це невичерпна скарбниця впровадження в музику. Виконана у Відні в 1911 році “Українська рапсодія” це мабуть перший український твір для симфонічної оркестри, що прозвучав за кордоном. З нагоди свого 50-ліття, крім великого і щирого вшанування українською громадськістю, Василь Барвінський отримав також почесний диплом доктора Празького університету. Та цілком інакше виглядало його 60-річчя у київській тюрмі, на безупинних допитах, наслідком яких став такий страшний документ, підписаний рукою компози тора: “Дозволяю знищити мої рукописи”. Важко знайти щось подібного за всі віки мучення невинних людей, — бо ж для творця знищення праці цілого його життя є гірше смерти. Адже, друкованих творів у В. Барвінського було мало, львина їх частина існувала у рукописах. Ці ноти було спалено ще перед підписанням композитором жахливого документу, що мав очевидно санкціону вати вже здійснений злочин. В. Барвінського вивезли до ҐУЛаґу без суду, бо ж ніяких доказів його “шпигунства” не могли знайти. Пробув він там 10 років. І ще одна, яка ж сумна символічна річниця: у 1958 році до Львова повертається хвора, зламана 70-річна людина і вступає у боротьбу не тільки з нуждою, але й людською малодушністю. Його бояться, уникають. Великою підтримкою, як моральною, так матеріяльною, був для В. Барвінського — Станислав Людкевич. Не зважаючи на посилені старання композитора Анатоля Кос-Анатоль- ського, тільки у 1964 році В. Барвінський отримав реабілітацію. Та це було вже після його смерти, яка сталася 9 червня 1963 року. Вже кілька місяців минуло тоді від його 75- ліття, та ніякого ювілею, ніякого святкування не вдалося влаштувати. Заборонено помістити некро лог. Та ще й у 1988 році, з нагоди 100-річчя компо зитора, влада ставила здавалося б, нездолані перешкоди у тому, щоб хоч би згадати компо зитора. Але знайшлися відважні українці, і в день його 100-річчя, 20 лютого, газета “Культура і життя” опублікувала статтю про нього; через музичний журнал, що видавався у Москві, про В. Барвінського дізнався світ. Та концерт з його творів втиснули у невеликій залі, афішу з великими труднощами дозволено, але — тільки всередині приміщення. Та правда перемагає, і у випадку В. Бар вінського ця Божа справедливість межує з чудом. З його композиторської спадщини, принаймні дві третини було втрачено, як йому самому здавалося — безповоротно. В. Барвінському вдалося від новити з пам’яті тільки “Секстет”. Але поступово, з різних сторін, почали напливати збережені людьми копії рукописів. Мабуть, найбільший внесок має у цьому, діяспора. Кілька фортепіянних творів — соната, варіяції прийшли з архіву славної піяністки Любки Колесси з Канади. Дуже інтенсивно науковим опрацюванням бібліографії композитора та відшукуванням його рукописів займається у США музикознавець Роман Савицький, син піяніста, який грав у 1938 році фортепіянний концерт В. Барвінського. Цей твір належить до перших українських зразків у даному жанрі, отже, є безцінним. Упродовж десятка років його даремно шукали в Україні і поза її межами — в Америці, Канаді, у Франції. І ось — інакше як чудом цього годі назвати — 9 червня, 1993 року, точно у 30-ту річницю смерти композитора, Роман Савицький отримав повідомлення з Буенос-Айрес, що твір знайшовся! Тепер, слід тільки зібрати все, що написав Барвінський, щоб збагатилася наша українська культурна скарбниця і пішла широко у світ. Річниці Василя Барвінського нарешті святкуються у вільній українській державі. Але не можна забути, через які муки йшли до цього найдостойніші пред ставники нації. "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 5
Page load link
Go to Top