Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
продовжив навчання у Празькому університеті. З перервами Василь Барвінський пробув тут від 1906 до 1915 року, та ще проживав якийсь час у Празі наприкінці 1920-х pp. То ж не дивно, що вважав Чехію своєю другою батьківщиною. Здобув тут диплом викладача фортепіяно, закінчив Школу Вищої Майстерности з композиції. Вчився дуже інтенсивно і давав приватні лекції, щоб заробити на хліб насущний. Та це тільки мала частка його діяльности за кордоном. Він виступав як піяніст у концертах в Празі (де ще й досі це пам’ятають!) та у Відні. Організував вечори української музики, в яких пропагував творчість М. Лисенка, С. Людкевича, українську народну пісню. Писав статті і рецензії у німецько і чеськомовній пресі. Навчався і співпрацював у славній тоді школі ритмічної гімнастики Жака Далькроза; цю систему переніс опісля на рідний ґрунт. Поступово Василь Барвінський ставав значною і відомою фігурою за кордоном. Він вважався модерністом завдяки своїм п’єсам з тембровими і ритмічними знахідками. Почав друкуватися в найвизначнішому тоді видавництві — “Universal-Edition” у Відні. Це були солоспіви і, особливо, фортепіянні твори з українським кольоритом, які отримали широке розповсюджен ня у світі і у 1920-і pp. дійшли аж до Японії. Василь Барвінський став, властиво, першим українським композитором, твори якого публікувалися поза межами батьківщини. Тому, коли у 1915 році його несподівано і з великим натиском почали кликати до Львова, В. Барвінський спершу рішуче цьому супротивився, не хотів замикатися у вузьких рамках ще мало розвиненої місцевої культури, вважав, що значно більше може вдіяти для розвитку свого таланту і для України за кордоном. Але йшлося про справу важливу — ке рування Музичним Інститутом ім. М. Лисенка, у Львові. Заснований у 1903 році, в честь святкуван ня ювілею М. Лисенка, цей навчальний заклад, са ме у 1915 році, отримав новозбудоване на внески народу чудове приміщення, але його директор С. Людкевич, як офіцер австрійської армії, мусів йти на війну. Очевидно, В. Барвінський про це все знав і навіть написав на відкриття будинку Інституту один з найкращих своїх творів — “Секстет”. Та не сподівався, що йому, 27-річному, доведеться відразу стати його директором. Але інших достойних, відповідно освічених кандидатів тоді у Львові не було, і В. Барвінський, з чисто патріотичних почуттів, переїжджає до Львова. Тоді ж одружується з піяністкою Наталією Пулюй, дочкою відомого українського фізика. 24 роки він пробув на посаді директора, вже Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка, а відтак, у 1939-41 та 1944-48 pp. керував Львівською консерваторією. Ролю Музичного Інституту у Львові годі переоцінити: об’єднавши кращі викладацькі сили у цій ділянці, він ніс музичну освіту широким масам Західньої України, завдяки створенню філіялів у всіх більших містечках. Василь Барвінський і Станислав Людкевич їздили туди на іспити, перевірки. В Інституті відкривалися здібності українських дітей, розвивалися таланти. Звідси вийшло багато визначних музикантів. Давалися не тільки концерти, але й оперні вистави. Після Другої світової війни ці традиції Інституту були перенесені аж за океан. Колишні його викладачі — композитори, музикознавці, піяністи, скрипалі, віольончелісти, співаки, разом з емігрантами зі Східньої України створили у 1952 році Український Музичний Інститут в Нью-Йорку. Таким чином і чужинці ознайомилися з цією унікальною освітньою структурою. Бо ж ніде у світі не існувала музична установа з централізованою системою управління, що пов’язувала б усі осередки музичного навчання країни. У випадку Сполучених Штатів — це давало не тільки єдиний викокий рівень навчання, але й зміцнювало національний зв’язок поміж українцями, завдяки охопленню філіями Інституту кількох штатів. Інститут підносив також престиж української нації серед американців, які нерідко здобували тут музичну освіту. І, як колись в Галиччині, це музичне навчання надзвичайно підвищувало культурний рівень широких верств населення. Хоч тепер інтелектуальні зацікавлення перенеслися в більш раціональні сфери, здається важко було б знайти українську родину у близьких до Нью-Йорку штатах, в якій би хтось у 1950-70-ті роки не навчався в Музичному Інституті. Умови праці В. Барвінського як директора Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові не були легкими. Штат працівників разом зі сторожем складав 4 особи, отже він вирішував справи від ранку до вечора тут, та ще й вдома. Викладач фортепіяно — був чудовим педагогом, в якого навчалися Роман Савицький — піяніст, а пізніше перший директор Музичного Інституту в Нью-Йорку, Дарія Гординська-Каранович — пія- ністка, педагог і музикознавець, яка також якийсь час виконувала цю функцію. Після Р. Савицького цю посаду займав композитор і музично-гро мадський діяч Ігор Соневицький, якого власне В. Барвінський скерував на шлях творчости. Взагалі важко було б знайти музиканта, та навіть людину іншої спеціяльности, яка, зіткнув шись з Василем Барвінським, не відчула б його благодійного впливу. Він був великим авторитетом у музичному житті Західньої України; так як батько, також утримував зв’язки з українцями з-за Збруча. У 1928 році з групою музик поїхав в концертне турне до Києва, Харкова, Одеси, Дніпропетровська. В репертуарі учнів Інституту були твори Ревуцького, Косенка, Лятошинського. 4 НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top