Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МОЇ І ВАШІ ЗЕМЛЯКИ Якось на художній виставці мою увагу привернув дивний натюрморт, виготовлений з кольорового скла. Я спинилася біля нього, намагаючись розібратися в суперечливих відчуттях і враженнях. І раптом, наче відповідь на мої ще не зформовані в слова запитання, почула: ”Чи варто затрачати стільки часу і зусиль, щоб повторити те, що вже створене природою і лю диною?” Цей випадок сплив у пам’яті, коли знайомилася з домашнім музеєм Митяєвих, — усі дивовижні речі, що за десятки років зібралися під одним дахом, були створені руками і фантазією мешканців цієї квартири та їхніх друзів. Кераміка, скло, живопис вабили неповторністю, пробуджували уяву, викли кали захоплення і приємні асоціації. Лідія Митяєва, живописець за фахом, прийшла на Київський експериментальний керамічно-художній завод одразу по війні. Тоді ця вкрай важлива ділянка потребувала негайного відновлення, бо в Україні, що віддавна славилася гончарством, практично не було художників-керамістів. І хоч керівництво заводу при будь-якій нагоді підкреслювало, що людям потрібні насамперед звичайні горнята, тарілки, що моделі для поточного виробництва мають бути якомога прості шими, молода художниця знаходила час і майже підпільно творила своє мистецтво. Її вправні руки не боялися важкої роботи. Вона не тільки створювала ескізи, а й виготовляла моделі та форми. Вироби Митяєвої (кухлі, набори для чаю і кави, тарелі, деко ративні вази, вази для квітів, столові набори, чай нички) — легкі, барвисті, життєрадісні — з часом з’явилися і в наших крамницях. Неповторна краса, в якій органічно поєдналися українські традиції і нова торство, не залишилася непоміченою навіть у часи повної байдужости до людини. І все ж згадайте: коли купуєте чайний сервіз або салатнички, чи спадає вам на думку, що ці вжиткові речі, як і музейні експо нати, мають автора. У кращому разі поцікавитеся, де вони виготовлені. Проте Ліна Костенко пише: “Мистцю не треба нагород, його судьба нагородила...” Так, доля нагородила художницю талантом. А раз маєш такий подарунок, то каторжна праця, недоспані, неспокійні будні, матеріяльна скрута стають твоїми постійними супутниками. Усе це знала і бачила донька Таміла, але пішла тією ж стежкою, що і мати, бо успадкувала не тільки талант, а й наполегливість та працьовитість. У неї такі ж робочі руки, як і в матері, така ж байдужість до побутових дрібниць, які багатьом отруюють життя, така ж одержимість у роботі. Малювати для Таміли Московки так само природно необхідно, як нам ди хати. Спадковість, середовище, освіта — без взаємо дії всіх цих факторів важко уявити становлення ху дожника. У житті Таміли все це щасливо поєдналося, допомігши їй ще в досить молоді літа стати визнаним в Україні художником по склу. Багато років тому в Москві експонувалися її ро боти. Вона ходила серед відвідувачів виставки і, хвилюючись, прислухалася до відгуків. ”Це ж треба таке придумати: поєднати гутне скло з матовим Граві руванням! Вічно ці хохли щось вигадають!” — вигук нув один з них. Безумовно, була в цих словах образа, але чулося і захоплення, і навіть заздрість. Тоді Таміла привезла додому диплом найвищого ступеня. ’’Пані Лідіє, — звертаюся я до господині. — Ви, як ніхто, знаєте, що нелегко живеться художникам. А коли до всіх відомих причин додати ще й протек ціонізм, суб’єктивізм, упередженість, заздрість, які, що гріха таїти, нерідко зустрічаються в мистецькому колі... І все ж не тільки дочка успадкувала вашу професію, а й онука. Це випадковість?” — ”Ні, — категорично заперечує пані Лідія. — Нічого випадко вого в нашому житті немає. Це воля Божа. Я не шкодую, що вони обрали цей нелегкий шлях. Твор чість — це постійні муки пошуків, але ще більше — радість. Особливо я рада за онуку Іванну. їй жити і працювати в незалежній Україні, де, я впевнена, справжнє мистецтво буде завжди в пошані”. Тетяна Неліна. 10 "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 Таміла Московка. Ваза із композицією ”Степом, степом”... (гутне скло, матове Гравірування). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top