Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МОЇ І ВАШІ ЗЕМЛЯКИ Якось на художній виставці мою увагу привернув дивний натюрморт, виготовлений з кольорового скла. Я спинилася біля нього, намагаючись розібратися в суперечливих відчуттях і враженнях. І раптом, наче відповідь на мої ще не зформовані в слова запитання, почула: ”Чи варто затрачати стільки часу і зусиль, щоб повторити те, що вже створене природою і лю диною?” Цей випадок сплив у пам’яті, коли знайомилася з домашнім музеєм Митяєвих, — усі дивовижні речі, що за десятки років зібралися під одним дахом, були створені руками і фантазією мешканців цієї квартири та їхніх друзів. Кераміка, скло, живопис вабили неповторністю, пробуджували уяву, викли кали захоплення і приємні асоціації. Лідія Митяєва, живописець за фахом, прийшла на Київський експериментальний керамічно-художній завод одразу по війні. Тоді ця вкрай важлива ділянка потребувала негайного відновлення, бо в Україні, що віддавна славилася гончарством, практично не було художників-керамістів. І хоч керівництво заводу при будь-якій нагоді підкреслювало, що людям потрібні насамперед звичайні горнята, тарілки, що моделі для поточного виробництва мають бути якомога прості шими, молода художниця знаходила час і майже підпільно творила своє мистецтво. Її вправні руки не боялися важкої роботи. Вона не тільки створювала ескізи, а й виготовляла моделі та форми. Вироби Митяєвої (кухлі, набори для чаю і кави, тарелі, деко ративні вази, вази для квітів, столові набори, чай нички) — легкі, барвисті, життєрадісні — з часом з’явилися і в наших крамницях. Неповторна краса, в якій органічно поєдналися українські традиції і нова торство, не залишилася непоміченою навіть у часи повної байдужости до людини. І все ж згадайте: коли купуєте чайний сервіз або салатнички, чи спадає вам на думку, що ці вжиткові речі, як і музейні експо нати, мають автора. У кращому разі поцікавитеся, де вони виготовлені. Проте Ліна Костенко пише: “Мистцю не треба нагород, його судьба нагородила...” Так, доля нагородила художницю талантом. А раз маєш такий подарунок, то каторжна праця, недоспані, неспокійні будні, матеріяльна скрута стають твоїми постійними супутниками. Усе це знала і бачила донька Таміла, але пішла тією ж стежкою, що і мати, бо успадкувала не тільки талант, а й наполегливість та працьовитість. У неї такі ж робочі руки, як і в матері, така ж байдужість до побутових дрібниць, які багатьом отруюють життя, така ж одержимість у роботі. Малювати для Таміли Московки так само природно необхідно, як нам ди хати. Спадковість, середовище, освіта — без взаємо дії всіх цих факторів важко уявити становлення ху дожника. У житті Таміли все це щасливо поєдналося, допомігши їй ще в досить молоді літа стати визнаним в Україні художником по склу. Багато років тому в Москві експонувалися її ро боти. Вона ходила серед відвідувачів виставки і, хвилюючись, прислухалася до відгуків. ”Це ж треба таке придумати: поєднати гутне скло з матовим Граві руванням! Вічно ці хохли щось вигадають!” — вигук нув один з них. Безумовно, була в цих словах образа, але чулося і захоплення, і навіть заздрість. Тоді Таміла привезла додому диплом найвищого ступеня. ’’Пані Лідіє, — звертаюся я до господині. — Ви, як ніхто, знаєте, що нелегко живеться художникам. А коли до всіх відомих причин додати ще й протек ціонізм, суб’єктивізм, упередженість, заздрість, які, що гріха таїти, нерідко зустрічаються в мистецькому колі... І все ж не тільки дочка успадкувала вашу професію, а й онука. Це випадковість?” — ”Ні, — категорично заперечує пані Лідія. — Нічого випадко вого в нашому житті немає. Це воля Божа. Я не шкодую, що вони обрали цей нелегкий шлях. Твор чість — це постійні муки пошуків, але ще більше — радість. Особливо я рада за онуку Іванну. їй жити і працювати в незалежній Україні, де, я впевнена, справжнє мистецтво буде завжди в пошані”. Тетяна Неліна. 10 "НАШЕ ЖИТТЯ", ГРУДЕНЬ 1998 Таміла Московка. Ваза із композицією ”Степом, степом”... (гутне скло, матове Гравірування). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top