Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
кожний раз ці невтомні і вірні супутники їх, не завжди безхмарного життя. Так ’’самотнім” і тужливим го лосом ”в один дзвін” вони сповіщають про смерть ближнього. Тим же, нестерпним до болю ’’сумом” його подзвін супроводжує людину в останню до рогу, нагадуючи труби ангельські, які в день загаль ного восресіння збудять всіх усопших. У Велику П’ятницю і Суботу дзвони мовчать в знак глибокого суму страстей Христових. За те не змовкають на Великдень і своєю со лодкозвучною музикою "переливів” ”у всі дзвони” розносять благу вість про воскресіння Сина Божого — Христа Спасителя. Здавна дзвонам приписували надзвичайну силу благотворного впливу на людей, попередження не щасть, лікувальну властивість під час епідемій тощо. Так, за переказами, записаними автором на Поділлі ’’колись-давно, коли холєра почала косити всіх, не жаліючи навіть немовлят, тоді по всій Україні почали дзвонити у дзвони. І пошесть відступила”.6 Як і з людьми, з дзвонами розправлялися недруги та вороги. їх брали в полон, над ними глумилися і знущалися, виривали "язики” і калічили. Так, у де кількох селах на Бродівщині (Львівська обл.), коло Острога і Славутича (Хмельницько-Рівенське погра- ниччя), двадцять років тому із уст стареньких людей, автором були записані окремі фраґменти однієї ’’прав дивої історії”. Зіставивши їх разом, вдалося рекон струювати прегарну леґенду про дивний дзвін і його незвичайну долю. Колись давно, серед темної, ’’глухої ночі” цей чудо-дзвін своїм ’’тужним гулом” розбудив мешканців села, щоб попередити їх про наближення татарів. Всім жителям вдалося вчасно ”ще до досвітку” втекти до лісу і таким чином врятуватися від вірної загибелі, а дівчатам-красуням, якими славилося село, від гань би і ясиру. Щоб помститися, татари зірвали дзона, вирвали йому язика, а потім шмагаючи нагаями від безсилля, втопили у "топкому” болоті поблизу села. Від цього часу, впродовж довгих років, кожний раз при наближенні чи то стихійного, чи людьми твореного лиха, було чути його ’’стогін”. За іншими переказами, дзвін нагадував про себе тільки у великі свята: Різдва Христового і у Великий День Його воскресіння. Коли ж люди почали відрікатися від Бога, дзвін відрікся від людей і замовк ’’назавше”. Навчені гірким досвідом, вдячні люди навчилися переховувати своїх рятівників від непрошених чужин ців, закопуючи їх у землю у непрохідних лісах, хо ваючи їх на дні глибоких ставків чи озер та в інших, тільки їм відомим, місцях.Таким чином, багато дзво нів було врятовано в часи останньої війни від кон фіскації на воєнні потреби. У давнину про нововиготовлений дзвін говорили як про ’’новонароджений”. Під час його відливання жителям строго заборонялося переміщатися, працю вати і навіть галасувати, щоб земні ’’струси” не на шкодили його ’’виду” (зовнішньому виглядові), а фаль шиві звуки — "голосові”. Щоб вилучити із світського вжитку ті дзвони, які були призначені служити священній меті у церкві, їх освячували і благословляли. Традиція освячення дзвонів сягає XVIII ст. Зго дом їм почали присвячувати імена, тобто христити. Так, у 968 р. папа Іоан XII, посвячуючи великий дзвін в одній із церков, дав йому ім’я "Іоан”. З часом традиція освячення і хрищення дзвонів ввійшла до обов’язкових, по-особливому урочистих обрядів, із участю хрищених батьків. Спочатку дзвонам присвячували тільки імена свя тих: патронів церкви, міста чи краю, а з часом почали "нарікати” іменами визначних церковних і державних діячів, донаторів. Так, в честь митрополита Забо- ровського його іменем ’’Рафаїл" був названий один із дзвонів Софії Київської. Ще пізніше дзвони почали називати в честь імени святого, в день якого його ’’вихрещували”. Так, в с. Вербиця Жидачівського району на Львівщині у 1949 році, великий дзвін-благовіст, куплений у Львові, освячували у пресвітлий день великомученика Сте- фана і назвали його (по-місцевому) "Степан”. Протягом багатьох віків "спілкування” дзвони органічно влилися в духовне життя і щоденний побут людей. З ними раділи і сумували, веселилися у дні великого щастя і плакали в години невимовного горо. У тяжкі лихоліття дзвони часто відігравали доле носну ролю у житті окремих громадян і цілого краю. Окрім найважливішої функції закликання вірних до щирої щоденної молитви, дзвони служили водно час вагомим мірилом духовного і культурно-мистець кого ’’розвою нації”. 1. Літопис Руський за Іпатським списком. — К. 1989, с. 205, 418, 448. 2. Путешествие Антихийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сьіном, архи- дияконом Павлом Алепским. — М. 1897, кн. 4, ч. З, с. 60, 61, 63. 3. До історії українського ливарства. Збірник секції мистецтв. — К. 1921, ч. 1, с. 9. 4. Лужницький Л. Літургія греко-католицької церкви. — Львів, 1992, с. 28. 5. SzycRowski Т. Dzwony starodawnie. — Lwow, 1922, s. 95. 6. Січинський В. Архітектура Крехівського манастиря до деревориту 16 — 1692 р. — Львів, 1923, с. 7. 7. Жолтовський П. М. Художнє лиття на Україні. — К. 1973, с. 38, 39, 56, 58. 8. Любачівський Мирослав Іван. Літургіка. — Рим, 1991, с. 93. 9. Архів Інституту Народознавства НАН України. Фонд 1, зош. 2, 7. 10. Климентій 3 і н о в і ї в. Вірші. Приповісті посполиті. — К. 1971, с. 142, 143.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
