Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ОЛЕНА РОГ ВІЧНІСТЬ І Я! У мене трапляються лише два стани — щастя й нудьга. І обидва без причини. Я можу відчувати радість, скажімо, у переповне ному тролейбусі. Дивлячись на похмурих, заклопотаних людей, які їдуть або із торбинками на роботу, або із торбами на базар, я думаю: ’’Яке щастя, що я молода і що в мене не таке похмуре обличчя! Що я сприймаю цю поїздку не як неприємну неминучість, а як пригоду. Що мені не треба тягтися на роботу і знемагати там цілий день або волоктися через усе місто з клумаками”. А коли мені самій треба їхати на роботу або тягти торбу я думаю: "Яке щастя, що я маю роботу, а отже й заробіток, а отже — незалежність! Нехай безробітні пла чуть, а мені є чим зайнятися. І як чудово поїхати на базар і накупити делікатесів! Це привілей забезпечених. А головне є для кого везти!" Спостерігаючи незадоволених, заклопотаних людей, я думаю: "Нещасні, бігають по колу, крутяться, немов білки в колесі, не знаючи спокою й відпочинку, а заради чого? Адже щоб бути щасливим, треба лише цього хотіти. А всі мінуси легко виправити на плюси”. І справді. Поганий шлюб? Але в інших узагалі ніякого немає, а ви маєте бодай досвід. Адже тепер вам відомо, як жити не можна. А за одного битого двох небитих дають. Немає грошей? Але ж ви знаєте їм ціну і, коли вони з’являться, зможете гідно оцінити. На вас навалилися нещастя? Але кожна людина має свій ліміт нещасть. Чим швидше він вичерпається, тим краще. Навіщо розтягувати надовго? Не подобається зовнішність? Поміркуймо. Ноги не достатньо довгі й стрункі. Але ж вони ходять, і це головне! Ноги — для того, щоб ходити, це добре знають ті, хто сидить в інвалідних візках, вони півжиття віддали б, аби піти. Не той розріз очей? Але вони бачать! Тож дивіться на світ, всотуйте в себе всю гаму барв і кольорів і радійте, що ви не з тими, кому потрібний поводир. Ви — капловухі? Але хіба капловухість заважає вам чути, насолоджуватися музикою, шелестінням, словами? На жаль, люди не бачать, не чують, не ходять. їх ніби заведено на певну програму роботи, і їм усього мало. Спочатку, коли молоді й здорові, їм бракує достат ку і становища у суспільстві. Потім молодості і здоров’я. Спочатку їм потрібні любов і прихильність, потім — свобода та незалежність. І так без кінця — завше чогось не вистачає: узимку — літа, восени — весни, а також часу, грошей, спілкування й самого життя, аби осягнути неосяжне. А чи не ліпше зупинитися, наче у дитячій грі "замри” у тому самому місці, у тому самому стані й оцінити свої плюси? Перше: я — є, а далі, в кого як вийде. Якщо молода — значить фортуна ще витянге щасливий білет, коли не молода — значить, я вже дещо знаю в цьому житті й дечого варта. Якщо самотня — маю право вибору без шкоди для будь-кого, пошук — азартна гра; якщо зв’язана узами — є про кого подбати й від кого прийняти турботу. Я народилася у XX столітті. Це погано чи добре? Добре, бо, коли б народилася раніше, могла б бути рабинею чи кріпачкою, ніколи не бачити телевізора, комп’ютера, літака... Життя дивовижне! Є Зорі, Музика, Вічність і Я! Другій мій стан — нудьга. Господи, як усе набрид ло, усе відоме й нецікаве, усе повторюється і щоразу — те саме. Люди ранком піднімаються, закидають у себе їжу, квапливо ковтають, не встигнувши навіть відчути її смаку, а не те що дістати задоволення. Потім поспі шають кожен у своїх справах. Щодня машини, авто буси, трамваї розвозять мільйони людей туди й назад. Перегортаються купи паперів; сотні телефонних дзвінків з’єднують абонентів, заварюються мільйони чашок кави, й тисячі секретарок подають їх тисячам "босів”. Люди, наче молекули, зіштовхуються, відштовхують ся, і все це — життя. Одні шиють — інші носять, одні пишуть — інші читають, одні готують — інші їдять, одні командують — інші виконують команди. Головне, не зупинятися, молекули не можуть без руху, зупинка — смерть. Головне, не замислюватися щодо свого буття, інакше нудьга, мов корозія, почне роз’їдати зсередини. Багатий — роби з грошей ще більше грошей, бо, якщо задумаєшся, для чого вони потрібні й куди їх витратити — пропадеш. Театри, сальони, клюби, зустрічі, гості у парадному вбранні, пишні вітальні, "світське” спілкування — це лише вивіска, за якою — нудьга й вимушеність, втома й намагання вийти з кола. Але коли ілюмінацію відімкнено, костюми знято, грим змито і ти лишаєшся сам на сам із собою, тебе знову захоплює у свої обійми Нудьга. Життя кожного з нас є однаково трагічним: марні прагнення, розбиті надії, фатальні помилки і завершення — смерть.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
