Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
тиліття? Неможливо забути притишений, але чарівний го лос однієї з шести жительок, що проживали у вересні 1994 р. у найвіддаленішому в Поліському районі с. Денисовичі — Ольги Максименко (1912 р. н.), яка співаючи, скрізь сльози промовляла: ’’Нехай відру бають мені голову, але я звідси не поїду! Тут дід похований, мій батько похований, тут я хочу вмерти!” І досі пам’ять будоражать хвилюючі години зустрічі з родиною Савелія та Олени Ображей з Ново-Шепелич, яка безвиїзно проживає в рідному селі, що знаходиться за 4 км від ЧАЕС. Якраз у серпневі дні 1997 р. господареві виповнилося рівно 70. Привітати ювіляра прибули представники Міні стерства України з питань надзвичайних ситуацій, Адміністрації зони відчуження, наші експедиційники. Лунали щирі вітання, побажання, вручали п. Савелію скромні дарунки. Усміхався господар, раділи гостям дружина і син. Та голос смутку постійно нашіптував: ”Дід ювіляра прожив 102 роки, батько — 98. Скільки ж судилося йому? 70 — це ж так мало!..”. Це ж саме стосується решти ’’самовільників” ко лишнього Чорнобильського району — майже п’ятиста осіб, які після примусового відселення повернулися на свою першу батьківщину різними правдами і неправдами: в Городище, Залісся, Іллінці, Куповате, Луб’янку, Опачичі, Оташів, Паришів, Рудню Іллінець- ку, Терехів та інші. Сюди ж приїзджають щороку тисячі інших переселенців з чистих, південних районів Київщини і Житомирщини, котрі в такий спосіб відві дують сільські кладовища під час поминальних днів ("гробків”), заново протоптують до батьківського порога порослі полином і чортополохом стежки, огля дають опустілі пасіки, лани, садки, час від часу зби рають гриби і ягоди, ловлять у річках та озерах рибу. їх не лякають почорнілі від безжалісних пожеж залишки печей і димарів, велика кількість диких зві рів, жорстка пропускна система, відсутність тран спорту, нарешті, головний винуватець лиха — неви димий атом. Дійсно, спочатку нашим науковцям було незвично й навіть моторошно від того, що поліщуки живуть без метушні і поспіху, за звичкою трудяться, ніби нічого не трапилося. Але згодом зрозуміли сенс ту тешнього буття: хочеш жити — працюй, працюєш — виживеш. Цей логічний ряд до забруднених територій Полісся має пряме відношення. Щоб вижити, місцеві жителі вирощують хліб, розводять худобу і птицю, садять виноград і помічне зілля, полюють, тощо, тобто покладаються насамперед на власні сили. Вони з недовір’ям і пасивно ставляться до вимірів радіо активної забруднености територій, у чому переко нувався неодноразово й сам. Зокрема на прохання селян досить часто вимірював ступінь радіоактив- ности свіжих або сушених грибів. І кожного разу рівень їх забруднености перевищував допустимі нор ми в десятки — сотні разів. На зауваження, що такі гриби їсти не можна, у відповідь чулося: ”А ми їмо увесь час, і нічого!” Не тільки самі їдять, а й пере дають своїм дітям і внукам, продають на ринках. Більше того, в час економічної скрути в Україні виро щений ними хліб і картопля, сало і м’ясо, молоко і масло та інші продукти харчування стали одним з основних джерел існування відселеної у міста рідні. Незалежно від зони, до бабусь і дідусів на літні канікули приїздять онуки з Києва і Житомира, Мінська і Москви, інших міст колишнього Союзу та незалежної України, куди занесла доля їх батьків. Тоді поліське село дещо оживає. Але уявіть собі постатомне вака- ційне село, де бур’янища сягають крівель, де відрі зане світло і радіо, де хліб та інші продукти першої необхідности завозять двічі, а то й раз на тиждень. Будівлі без догляду нищаться, майно, покинуте пос піхом, тліє. Трапляється, що самоселами у цих пуст ках стають не колишні господарі, а приблуди, нарко мани, "гастрольні” мародери, втікачі із місць позбав лення волі. Горе тоді немічним бабусям і дідам, якщо вони опиняться на їх шляху. Непоодинокі випадки, коли нелюди насильно "реквізовують” у місцевих старожилів останню пенсійну копійчину, скупі при паси їжі. Очевидцями такої історії були самі науковці. З приїздом у с. Луб’янку, нас відразу повідомили, що силами кількох місцевих жителів затримано трьох п’яних парубків і жінку, які намагалися пограбувати одиноку мешканку похилого віку. На щастя, в селі в цей час проживали дорослі діти, які допомагали батькам по господарству. Вони й зловили непро- шених "гостей”, а згодом передали їх у руки міліції. Одним словом, експедиція такими населеними пунк тами зовсім не прогулянка — менше, ніж удвох, краще не ходити. Значні проблеми виникли втих людей, що опини лися в наслідок примусового відселення в інших регіонах України. Відсутність належної медичної до помоги з боку держави, важкі недуги, втрата рідних, туга за батьківською хатою і землею предків спри чиняють у середовищі переселенців стан психоло гічної пригнічености і песимізму. Почуття невдово лення і психологічний дискомфорт породжує також нове природно-кліматичне середовище, інший склад грунтів, спеціялізація господарської діяльности тощо. На с о ц іа л ь н ій адаптації переселенців неґативно позначалася підкреслена відчуженість, а то й відвер та недоброзичливість до них з боку місцевого насе лення, що існувала спочатку. Уявіть собі, що наступає так званий ’’русальний тиждень” і поліщуки зі с. Товстий Ліс або Іллінці готуються відзначити його так, як це робили впродовж тисяч років їх предки та й вони самі до Чорнобильської катастрофи. Свята обов’язково супроводжують обряди пускання ’’стрі ли”, розпалювання на кладовищі вогнищ і трапеза на "могилках”. Яка буде реакція на їх дії з боку місцевих Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
