Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
козацького одягу еволюціонували разом із формами костюма інших західньоевропейських народів. Тому подібність форм одягу пояснюється не запозичен нями, як стверджували донедавна, а культурними відносинами з іншими народами Европи і Близького Сходу. В XIV ст. новий мистецький стиль Відродження замінив у Західній Европі попередній готичний стиль (в Італії це відбулося значно раніше). Перші ЗО років XVI ст. центром розвитку ремесел і законодавицею моди стає Італія. Новий мистецький стиль значно вплинув і на стрій. Спокійні чіткі форми й пропорції надавали фігурі стійкости. Однак вже з 30-их років XVI ст. більшість італійських міст стали залежними від Еспанії. Тому у другій половині XVI ст. найпо ширенішим у Західній Европі став костюм стилю Відродження еспанського зразка. Цікаво, що костюм стилю Відродження ніяк не позначився на тради ційному вбранні української знаті. Ми не бачимо в українських строях ні характерних для доби Від родження складових частин (пурпуан, губбон, джуб- боне, короткі буфовані кулясті штани, берети), ні способів декорування (поздовжні розрізи, коміри ’’млинове жорно”, медічі тощо). Костюмний комплекс стилю Відродження іноземного походження носили лише чужинці або окремі знатні особи за певних обставин. Однак усі використовували у традиційних строях (жупанах, кунтушах, кереях, деліях) тканину іноземного походження. Мода в Україні поширювалася декількома шля хами. Основні з них — спілкування та контакти у містах і містечках з чужинецькими послами, купцями. Важливими осередками розповсюдження моди були загальнодержавні сейми та повітові сеймики у Гали чині в XV ст., а на Волині і Київщині -- з середини XVI ст. Представники вищих станів (шляхта, заможні городяни) одягалися дуже розкішно. В одному із віршів Кирила Транквіліона-Ставровецького читаємо: Где мої пресвітлії златотканії шати, Рисі, соболлє, сличнії кармазини і дорогії шкарлати? (Кармазин — темнокоричневе дороге сукно. Шкарлат — один з найдорожчих ґатунків тонкого малинового сукна). Крам зі Сходу привозили купецькі каравани. З Києва такий караванний шлях ішов Дніпром до Каффи. Михайло Литвин 1550 р. у творі ’’Про звичаї татар, литовців і московитів” високо оцінює ролю Києва як головного центру транзитної торгівлі з країнами Сходу. ’’Київ, — пише він, — наповнений чужоземними товарами, бо немає відомішого, ко ротшого і надійнішого шляху, ніж ця стародавня і загальновідома у всіх своїх звивинах дорога, що веде до чорноморського порту, тобто з міста Каффи через Таврійські ворота до Гаванської переправи на Бо- рисфені, а звідти через степи — до Києва; по ній з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сирії везуть на північ у Москву, Псков, Новгород, Швецію і Данію дорого цінне каміння, шовк і золоте ткання... Тому трапля ється, що в непоказних київських хижах... з’являються дорогоцінні шовки, дешевші за полотно у Вільно...”. Зі Львова каравани відправлялися до Туреччини дорогою на Глиняни, Золочів, Скалу, Теребовлю, Кам’янець, Хотин і далі — на південь до Константи нополя. В Україну зі Сходу ввозили велику кількість шовкових тканин, коштовних поясів, ґудзиків, при крас, взуття. Крім шовку, згадуються у документах різноманітні сукна— голляндське (фалендиш), англій ське, французьке, моравське, італійське та інші, а також окремі види вбрання. Заслуговує на увагу витяг 1552 р. з ревізії Черкаського замку: ”Оть корована, кгдьі зь Ордьі идеть, старосте: камка александрьій- ская на золоте, литра шолку,... сафьянь. Подста- ростему от корована: чемлять, сафьянь, поллитрьі шолку... А кгдьі до Ордьі коровань идєть, тогдьі старосте от коровану: шуба лисья завьіикова... шльїк лисьий...”. Привізне сукно і назви одягу згадуються у скарзі 1565 р. луцьких митників на острозького купця Івана Плескача: ”...осмь поставов сукна люнского цвєт- ньіх,... сукна дебского чорного шест поставовь, костенского сукна чотьірьі поставьі, полотна колен- ского трьі штукьі,... газука чорного утерфьіну, лисами подшитая, однорадок блакьітньїи люнскии з шнурами убране блакитноє люнскоє, дьілья адамашки чор- ноє... двє полети турецких простих...”. Назви тканин найчастіше пов’язані з містами Західньої Европи, Туреччини, Арабського Сходу чи регіонами, де вони виготовлялися: коленське (ке льнське), люнське (ліонське), моравське, сілезьке, адамашка (шовк дамаський), бурський (шовк із ту рецького міста Брусса), гарас (тканини, виготовлені у м. Арас у Франції), сукно іпрське (виготовлене у бельгійському місті Іпр), кафинське (привезене з Каффи), попрське (сукно, виготовлене у бельгійсько му місті Поперінґ) тощо. Міста Львів, Володимир-Волинський, як і Київ, мали право ’’складу”. Кожний купець із країн Сходу зобов’язаний був зупинитися у Львові і тут виставити свій товар для продажу. Після двох тижнів, якщо товар залишився, купець мав право везти його далі. Внаслідок цього всі найцінніші товари Сходу Польща та сусідні західні країни отримували через Львів. Тому міста, в яких було право "складів”, можна вважати центрами розповсюдження моди. Із ’’Опису міста Львова” Йоана Альнпнехта (1603—1605) довідуємося, що у місті ’’можна побачити натовп купців усіх народів, що напливають до цього міста майже з цілої Европи і Азії, найбільше греків, турків, вірмен, татарів, волохів, угорців, німців, іта лійців...” Це місто в достатній кількості постачає цілому польському королівству різні шовкові ткани ни, килими і пахуче коріння”. Про те, що Львів має ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1997 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
