Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
казкова і воднораз наша, цілком домашня звірина, виписана художницею з любов’ю й усміхом. А який смішний і бундючний у своїй величі ’’Котячий цар” (1966) з короною на лобику! Що й казати — симпа тичний цар! І дуже вже схожий і виглядом, і нутром на партійного начальника-чванька сільського чи районного маштабу. І скільки отак можна було б оповісти про добрих і злих героїв Марії Приймаченко, перегортаючи один за одним її аркуші! Фантазія в них так і б’є неви черпним джерелом. Дуже часто закидали їй: ”А де ж ваші люди?” — ’’Люди — це я” — щиросердечно й мудро відповідала, а сама собі дивувалася: ’’Оце грамотії! Невже сліпі? Невже не помічають, що моя дорога до людей через звірів?!” Інакше навіщо я бралася б за пензель?” Утім, помічали і навіть побоювалися її нищівних звірів з людськими подобами, одбувалися мовчанкою, аби не встряти в халепу — і їм, і художниці вона була не потрібна. І все ж у повоєнних роботах, позначених ви нятковою виразністю, єдністю всіх компонентів, виразністю композиції й кольору, Марія Приймаченко все частіше й частіше звертається до тем і мотивів із сільського життя, багато уваги приділяє обрядовій ліриці, народній пісні, які стають потужним струме нем у її творчості. Важливо підкреслити, що заледве не всі її аркуші з людиною вирішені в стилі народного лубка, однак і на далекій відстані від нього за самобутнім кольо- ритом, непогамованою силою приймаченківської фантазії і способом її реалізації. Згадаймо хоча б композиції ’’Роман та Оксана” (1963), ’’Там дівчина жито жала” (1963), ”Ой за гаєм, гаєм...” (1965) й інші. В них нічого не знайдемо від конкретних традицій рідної художниці Болотні. Типажі — своєрідні ке рамічні статуетки, чимось десь схожі на роботи опішнянських, а чи косівських майстрів, на паперові витинанки. їхня ’’українськість” у народній стилізації одягу, взуття, в обставинах, традиціях і звичаях народу. Портретні характеристики персонажів, як і в народних піснях, — максимально спрощені, узагаль нені; художниця акцентує лише на тому, що має, на її думку, викликати в глядача позитивні чи негативні емоції, враження, почуття. І тут вона така ж не повторна й винахідлива, як і в фантастичних портре тах звірів, птахів. Майже кожне панно за мотивами тої чи іншої пісні (’’Йшли корови із діброви”, ’’Летить галка через балку”, ”Ой зацвіла червона калина”, ”Ой на горі та й женці жнуть”) — то своєрідний народний образ-сим- вол, де колір, ритм — його найважливіший компо нент, його душа, настрій, а відграненість усієї систе ми зображальних засобів створює гармонійну цілісну композицію, не завжди тотожну змістові пісні (це ж спостерігається і в ілюстраціях художницею дитячих книжок). І це для Марії Приймаченко закономірність, а не якийсь там каприз: її жива політна фантазія постійно чинить опір текстовому матеріялові й мимоволі снує варіяції на задану тему. І це також невід’ємно приймаченківське, що додає магії її станко вим картинам і панно. А ще в її пісенних аркушах багато застиглої музики, як у барокковій українській архітектурі, як у рушниках Ганни Верес і Ганни Василащук, — пісня без початку й кінця то радісно, то тужно снує свою безперервну мелодію, як ото в аркуші ’’Катерина пішла жито жати, забула серпа взяти, серпа взяла — хліб забула, бо такая доля була”. Отака безперервна в творчій праці й доля самої Марії Приймаченко, яка своє мистецьке кредо висло вила просто й по-селянському мудро й дотримується його послідовно крізь роки й десятиліття: ”Я люблю малювати, як люди у полі працюють, як молодь іде, наче мак цвіте. Я люблю усе живе, люблю малювати квіти, різних птахів і лісових звірів. Вдягаю їх у народний одяг — і такі веселі вони в мене, аж танцюють, бо люблю землю свою і тих, хто робить на землі, хто вирощує рослини — радощі життя. А мене питають люди: ’Як ти, Маріє, робиш такі радісні й сонячні малюнки, коли в житті багато пережила, горя бачила?’ А я відказую: ’Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на радість людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти цвіли на всій землі’”. Вусаті парубки й косаті дівки, молоді й літнього віку селяни на її мальовках не лише веселі, а й сумні, бо в житті так багато болю, втрат, страждань, що пройти повз них вразлива селянка не могла. Саме тому і звірі та птахи в неї не лише щасливі, зухвалі, добрі й гуманні, а й жорстокі, собікорисливі, навіть людиноненависні, людиножерні страховиська-потво- риська. Одне слово, Марія Приймаченко в творчості не така вже сумирна та мажорна, як хотіли того обслуговувачі комуністичної ідеології, — її вразлива, каліцтвом понівечена душа, постійно клекотить проти насилля й неправди, підлости й підступности — і про це її звірино-пташині композиції, яких виготовля ла в рік від тридцяти до ста, доки служили зір і руки (тепер уже малює мало — глибока старість облягла!). І смолоскипами височіють у творчому набутку художниці предивні станкові картини, панно — своєрідні символи безсмертя, якими вона сповідує свою національну приналежність до України, ЇЇ геро- їко-трагічної історії, утверджує буття її в віках. В них надзвичайно потужно струмують і конкретно зна ходять вираження національні традиції, звичаї, побут, етнографія, образи й символи по-приймаченківсько- му самобутньо потрактовані, композиційно розв’яза ні, мажорними й мінорними колірними акордами оздоблені. Світ зачарованого дитинства в рідній Болотні закоханим серцем малює художниця в ’’Пастушках”, ’’Весні...”. З наївного дитинства вона вийшла, в нього, умудрена досвідом, перейшла. Дзвінкі барви аж співають, манять у дитинство, змушують задуматись, людиною ти став, вийшовши з віку казки, чи па- HALUE ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1997 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
