Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ти свою Буковину під крилом Стольного Києва і Святої Софії. Дівчинка не володіла натурою лідера, також не мала твердого, непохитного характеру войовничого патріота. Була народжена не для війни, а для любови, тому віддано любила своїх батьків, свою ідеальну Батьківщину, своїх друзів, правда, ще не встигла покохати, як юнка, як молодесенька, майбутня жінка. Та все ще було попереду, не могло бути інакше, бо навіщо б тоді Бог давав їй незрівняну вроду, ма теринську мудрість, добре серце, якби не готував щасливої долі?.. В 1945 році, з повторним встановленням на Буко вині Радянської влади, молодь, незважаючи на зло вісних привидів ’’залізного Фелікса”, що вдень сте жили з-за кожного рогу, а вночі шастали на ’’чорних воронах”, потягнулася до сплюндрованої та все ж Великої України. Нарешті в Чернівцях відкрився український університет і вони кинулися вступати до нього на українську філологію, на українську історію, на українську фізику... Нарешті театр із румунського став також українським і там грала уславлена Харків ська трупа, нарешті до них приїхали поети: Сосюра, Тичина, Рильський, кінорежисер Довженко, нарешті... Дівчинка вступила до університету на історичний факультет, гадала — буде вивчати історію України, а довелося — історію КПРС... Виховані в умовах відносної свободи слова (бо все ж, хоч Румунія і заборонила українські школи на Буковині — вважала себе ’’Европою” і намагалася грати ролю цивілізованої держави), молоді люди й не отямилися, як опинились під пильним оком ’’привидів” служби НКВД. Цим ’’привидам”, що мали чіткий наказ із Москви — чимскоріше загнати не покірливий народ Західньої України до обгородженої колючим дротом кошари "щасливого комуністичного майбуття”, дуже не сподобалися обличчя юних інтелігентів. Всі вони були синами і дочками україн ських вчителів, священиків, службовців, свідомих своєї національної приналежности селян, словом, були дітьми ’’буржуазного націоналізму” та ’’релі гійного дурману”, а це потенційні "зрадники і вороги народу”. Щоб у майбутньому не могли стати агентами і шпигунами ненависного імперіялізму, пропаган дистами ревізіонізму, опортунізму, формалізму, символізму і, найстрашніше, націоналізму, їх слід скосити, стоптати ще в зеленому пагінні. Операція знищення інтелектуального потенціялу нації почалася. Можна було виключити цих студентів із універ ситету, але вони виявилися кращими, як у навчанні, так і в поведінці. І чи з їх виключенням справа була б завершеною? Навпаки, звільнені від навчаня, вони б становили тоді пряму небезпеку для нової Радянської влади. Тому, ще доки не опам’яталися від україно мовної евфорії, наказано було їх ізолювати. Для цього НКВД використало вже сотні разів випробу ваний спосіб провокації. Треба лише розшукати честолюбного холуя. І така "погана вівця”, невдовзі, серед студентів знайшлася. Короткого розуму виста чило лише на те, щоб усвідомити, що йому, зли денному, не доп’яти висот науки. І він пішов на злочин. Йому було обіцяно блискучу наукову кар’єру, за умови, що зробить невелику послугу органам. Мав лише організувати таємний гурток української сло- весности та історії і залучити до нього якомога біль ше місцевих студентів. Всю чорну роботу НКВД бра ло на себе, воно саме ж і забезпечило його томами "Історії України-Руси” М. Грушевського. Молодь злетілася, як метелики на світло, не підо зріваючи, що наступної миті впаде із обпаленими крильми. Бурхливі дискусії точилися далеко за північ. З кожним разом гурток ставав усе більшим. І тоді настав день, коли, зненацька, різко загримали в двері. Цей стук назавжди обірвав молоді надхненні голоси. Всі, крім провокатора, були заарештовані. Серед них виявилася і наша дівчинка. По дорозі до місць свого ув’язнення (Мордовії, Тавди, Магадану, Ворку- ти), не витримавши важких переїздів у товарняках, багато хто з них загинув. Дівчинці пощастило — вона вижила. Вижила, щоб опинитися в Тавдинській зоні, де вибагливі та вина хідливі кати-сноби, загнавши всіх в’язнів "до д’ної ями”,* насолоджувалися, спостерігаючи, як реци- дивісти-убійники знущаються над політичними. Замість першого, омріяного кохання, перед її очима виросла зловісна постать рудого виродка, що брудно вилаявшись, гарикнув: "Будеш моєй!” Накла ла б на себе руки, якби не старенькі батьки, яких три мала на світі лише віра в те, що єдина дочка неод мінно повернеться до них. Так вона стала дружиною злочинця-рецидивіста. Коли закінчився термін ув’язнення, повернулася додому, привівши із собою в тиху оселю з давніми патріярхальними традиціями маленького сина і чоло- віка-головоріза. Саме тоді ми з бабунею прийшли до них у гості. Не змігши пережити наруги наю єдиною дочкою, протягом року старенькі померли. Вона ж із тим чоловіком назавжди зникли з міста. Відтоді ніхто ніколи не бачив її. Пам’ять, як і покинутий будинок, зайняли інші люди, інші турботи. Про неї, що не була народжена для героїчних, звитяжних подвигів Жанни д’Арк, а тільки для вели кої, щирої любови, з якої починається найбільше диво у Всесвіті — Життя, незабаром усі забули. Я б також забула і ту вродливу жінку і затуманені страхом очі її батьків, якби не крихкі, біло-рожеві суцвіття олеандра... * ”Во глубінє сібірскіх руд” — рядки з вірша О. Пушкіна, присвяченого декабристам, засланим до Сибіру. * Слова з вірша П. Тичини. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1997 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
