Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
СОФІЯ МАЙДАНСЬКА БУДИНОК З ОЛЕАНДРАМИ Ще й тепер при словах ’’герой”, ’’геройський” по моїй свідомості перебігають легенькі брижі скепсису. Це, напевно, через те, що крізь усе дитинство і юність, під завзятий барабанний дріб, крицевим мар шем пройшли героїчні бриґади комуністичної праці. Коли вірити Дарвінові — труд зробив з мавпи лю дину. І як це наші марксистсько-ленінські матеріяліс- ти не додумалися присвоїти посмертно тій мавпі Героя с о ц іа л іс т и ч н о ї праці? Якщо навіть корови і свиноматки ставали героїнями — чому б нею не могла стати мавпа? Найбільшим абсурдом нашої чер- вонозоряної доби став Герой праці. Значення слова "герой”, як і ’’зоря”, що оберну лася з різдвяної на кремлівсько-московську, було спаплюжене. Ним "підсаджували” на найвищі держав но-партійні щаблі влади, ним купували і продавали, ним розстрілювали "ворогів” пролетаріяту. Сумні ваюся, щоб ті, яких засилали в ҐУЛАҐи, або вели на розстріл, вважали себе героями. Тому розповім неве лику історію не про героїв. З нашого раннього дитинства пам’ять береже лише дещицю — розмальовані черепки та клаптики барвистого шовку, який зрілій, загнаній клопотами, людині годилося б викинути на смітник, але вона не може з ним розлучитись, надто глибоко запали в душу ті нехитрі образки дитячої радости, нагадуючи нам про те, що колись ми вміли тішитися навіть летючими пушинками кульбабки. Далекі, майже розмиті пам’яттю олеандри стали для мене однією з тих пронизливих, щемних скалок дитинства. Буйні олеандри, вони мов яскрава курти на, прикривали драму, що розігралася за ними та я, мала, тоді бачила тільки їхній казковий цвіт, що буяв на веранді чужого дому, до якого мене завела бабуня. Приголомшена білими і рожевими суцвіттями, здава лося, нічого не бачила довкола себе. Здавалося?.. А може тільки хотілося, щоб здавалось, що все інше, темне і пригнічене, пропливає повз мене. До ’’іншого” належали і двоє старших, мовчазних людей: чоловік та жінка, які були ровесниками моєї бабуні. Від них віяло покірним очікуванням неминучого і страшного вироку. Мені вже добре було знайоме це щоденне, щогодинне очікування, я з ним і в ньому росла. Потім вийшла до нас іще одна пара — молода жінка, пізніше мама казала, що серед гімназійних подруг вважалася найвродливішою дівчиною, та мені вона такою тоді не видавалася, я навіть не можу пригадати її обличчя. Може виною тому олеандри?.. З нею був чоловік. Здається, з-поміж усіх присут ніх, почувався найпевніше. Серед гнітючої, важкої, мов стояча вода, тиші, хриплий, продимлений ма хоркою голос, гучно вириваючись із його грудей, нагадував густу багнюку, що бризкає з-під коліс — кортіло відсахнутися і витерти обличчя... Його мови я ще не розуміла — певно розповідав про родину, бо майже в кожному реченні згадував свою ’’мать”. Ого лені по лікті руки і розхристані груди були густо розмальовані синіми драконами, серцями і русалка ми. Причина, що тоді привела нас із бабунею до будинку з олеандрами, була, як на ті часи, звичайна: із сибірської тайги повернулася дочка бабуниних друзів-учителів, нетерпеливилося зустрітись із нею, щоб довідатися з перших уст хоч кілька правдивих слів про мою маму, яка вже сьомий рік була в ув’яз ненні, а ще залишалося три довгі роки сталінського перевиховування ”во глубінє сібірскіх руд”.* Дочку бабуниних приятелів уже "перевиховали” і відпусти ли... Мені невідомо, про що вони з бабунею говорили, пам’ятаю лише нестерпний стан насторожености і напруги. Більше ми ніколи не приходили до тих людей. Тільки недавно, вже після смерти бабуні, якось мама згадала свою гімназійну приятельку і розповіла трагічну історію її життя. Та дівчинка була кращою ученицею в клясі. Ото чена любов’ю батьків, росла довірлива, весела, від крита до світу, що її оточував. А світ був прекрасний, сповнений романтики, яка починалася із надзвичай них пригод ’’Сина України” та геройських подвигів рицарства запорізького, описаних у чарівних повістях А. Чайковського, що так захоплювали дитячу уяву. Її ровесники, діти української інтелігенції, росли разом з нею, серед цього ж світу ідеалів краси і любови до Великої України, що народила славних князів і гетьманів, росли в юначих мріях ступити колись на високий берег Дніпра-Славути, в мріях знову побачи- 8 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1997 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
