Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
самих себе. Є підстави припускати, що він робив це з розмислом. Є у Симоненка також вірші іронічного, сатирич ного забарвлення, багаті на влучне, афористичне, а подекуди й в’їдливе слово. Подаю кілька взірців з його низки епітафій п. з. ’’Мандрівка по цвинтарю”. Ось епітафія померлому брехунові: І в спеку, і в мороз Тут всяк сказать вагається: Чи він умер всерйоз, Чи тільки прикидається? І іншим похованим на цвинтарі особам, як от ледареві: Цьому однаково, чи помирать чи жить — Живим лежав, і тут лежить. Злодієві: Його за те Всевишній покарав, Що він коси у смерті не украв. Хабарникові: Він тут себе вважає випадковим, Досада йому тім’я протира: — Я був би досі ще живим-здоровим, Якби підсунув смерті хабара... Роззяві, який прогавив навіть свій похорон: Цей у могилі з горя занеміг, Що власні похорони бачити не міг. І тому, що за життя був під пантофлем своєї дружини: Він сам дивується з такого вчинку: Узяв помер і... не спитався жінки. Маловідомі також Симоненкові публіцистичні та інші прозові твори, як цикл коротких новель і гумо ресок ’’Вінок з троянд”, з яких найкраща, напевне, новеля ’’Дума про діда”. Цей його твір також від дзеркалює любов поета до всього рідного, до мате ризни; і все це передано чудовою мовою, таким типічним українським сентиментом, що промовляє до кожного, хто зачисляє себе до українського пле- мени: ”...Я нікого так не люблю, як дідів, — пише він у своїй новелі ’’Дума про діда”. — Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжности, що може позаздрити їм будь-хто. І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові: — А глянь, що я приніс від зайця... Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплететься дій сність і фантазія. І колись обов’язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова муд рість і дідова мова”. Поет пройшов коротку, але дивовижну путь. Він любив свою Батьківщину, свою землю, так як його навчив той народ, в якому він виріс. Від нього, від того народу, він дістав глибинну мудрість любити життя. І за трагедією долі, саме йому випало прожити так недовго, йому, людині, якій належать слова: Бо на світі той наймудріший, хто найбільше любить життя. Перший ряд: Марія Раковська, Марія Харина, Віра Кпіш. Стоять (зліва): Роман Цимбала, Іван Праско, Марія Цимбала, Леонід Рудницький, Володимир Карпинич. First row: Maria Rakowska, Maria Charyna, Vira Klisch. Standing (left to right): Roman Cymbala, Ivan Prasko, Maria Cymbala, Leonid Rudnytzkyj, Volodymyr Karpinich. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1997 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
