Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
самих себе. Є підстави припускати, що він робив це з розмислом. Є у Симоненка також вірші іронічного, сатирич ного забарвлення, багаті на влучне, афористичне, а подекуди й в’їдливе слово. Подаю кілька взірців з його низки епітафій п. з. ’’Мандрівка по цвинтарю”. Ось епітафія померлому брехунові: І в спеку, і в мороз Тут всяк сказать вагається: Чи він умер всерйоз, Чи тільки прикидається? І іншим похованим на цвинтарі особам, як от ледареві: Цьому однаково, чи помирать чи жить — Живим лежав, і тут лежить. Злодієві: Його за те Всевишній покарав, Що він коси у смерті не украв. Хабарникові: Він тут себе вважає випадковим, Досада йому тім’я протира: — Я був би досі ще живим-здоровим, Якби підсунув смерті хабара... Роззяві, який прогавив навіть свій похорон: Цей у могилі з горя занеміг, Що власні похорони бачити не міг. І тому, що за життя був під пантофлем своєї дружини: Він сам дивується з такого вчинку: Узяв помер і... не спитався жінки. Маловідомі також Симоненкові публіцистичні та інші прозові твори, як цикл коротких новель і гумо ресок ’’Вінок з троянд”, з яких найкраща, напевне, новеля ’’Дума про діда”. Цей його твір також від дзеркалює любов поета до всього рідного, до мате ризни; і все це передано чудовою мовою, таким типічним українським сентиментом, що промовляє до кожного, хто зачисляє себе до українського пле- мени: ”...Я нікого так не люблю, як дідів, — пише він у своїй новелі ’’Дума про діда”. — Це жива мудрість, неписана історія нашого народу. На своїх зігнутих плечах несуть вони стільки краси і ніжности, що може позаздрити їм будь-хто. І коли в автобусі я бачу сідоглавого предка мого з в’язанкою бубликів, я чомусь думаю: зараз прийде в хату, добуде свій нехитрий гостинець і скаже своєму Іванкові: — А глянь, що я приніс від зайця... Він посадить на коліна своє чорняве чи біляве безсмертячко, і воно роззявивши ротика, слухатиме його простодушні оповіді, в яких переплететься дій сність і фантазія. І колись обов’язково проснеться в його душі дідова краса, і живитиме його дідова муд рість і дідова мова”. Поет пройшов коротку, але дивовижну путь. Він любив свою Батьківщину, свою землю, так як його навчив той народ, в якому він виріс. Від нього, від того народу, він дістав глибинну мудрість любити життя. І за трагедією долі, саме йому випало прожити так недовго, йому, людині, якій належать слова: Бо на світі той наймудріший, хто найбільше любить життя. Перший ряд: Марія Раковська, Марія Харина, Віра Кпіш. Стоять (зліва): Роман Цимбала, Іван Праско, Марія Цимбала, Леонід Рудницький, Володимир Карпинич. First row: Maria Rakowska, Maria Charyna, Vira Klisch. Standing (left to right): Roman Cymbala, Ivan Prasko, Maria Cymbala, Leonid Rudnytzkyj, Volodymyr Karpinich. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1997 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
