Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
чи природничих відкриттів, шукав він передовсім духовних глибин. Ішлося йому про те, щоб ”в океані рідного народу” відкривати ’’духовні острови”, загуб лені, затрачені в совєтській дійсності. Він не шукав нового, він шукав за втраченим, шукав правдиві цінності — не цінності-ерзаци його доби. Як поет, Василь Симоненко був одним з найбільш яскравих представників когорти шістдесятників і його творчість є найбільш промовистим виявом прита манного їм ідеалізму. Починаючи з творчости шіст десятників, в українській підсовєтській поезії наро дилася знову певна ідеалістична стихія, яка росте й розвивається ще й дотепер. Є це розвиток в кількох стадіях, а саме: від сильного індивідуалізму таких поетів як Ліна Костенко та молодий Іван Драч, через патріотизм Василя Симоненка до кульмінації цієї сти хії в релігійній поезії Калинця та у поемі ’’Хрест” Миколи Руденка, де глибокий трагізм долі україн ського народу у 30-их роках насвітлено зі сторони християнського світосприймання. Дух індивідуалізму, що панував у цій ідеалістич ній стихії, найяскравіше і найпростіше висловив Ва силь Симоненко у своєму вірші ”Ти знаєш”: Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві і злі. Сьогодні усе — для тебе: Озера, гаї, степи — І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина. І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Саме в цьому вірші бачимо захоплення поета неповторністю, унікальністю людини-індивіда, яку він так вдало протиставляв колективові. Ідеологією совєтських часів, нагадую, правив колектив. І со- вєтським письменникам личило його уславлювати. А тут постає Симоненкове: Не стала навколішки гордість моя, Ліниво тяглася отара хвилин. На світі безліч таких, як я, Але я, їйбогу, один. Бо в кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно. Ми — це не безліч стандартних ”я”, А безліч всесвітів різних. Кожна людина — окремий всесвіт. Цей індивіду алізм Симоненка тісно пов’язаний з патріотизмом. Його творчість, як ми знаємо, пронизана патріотич ними мотивами, сильною ідеалістичною любов’ю до неньки України, і цим, напевне, він найбільше завдя чує своїй популярності. Хто може забути його слова, звернені до України: Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Звертаю увагу тут на три елементи в цих рядках: Я, Батьківщина і решта світу — всякі там Америки і Росії. Цей патріотизм знаходить свою апотеозу у відомих словах із пісні ’’Лебеді материнства”: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Саме в цьому поєднанні — індивідуального і патріотичного родиться релігійність поета. Родиться вона, передовсім, у поетовій лексиці, на відміну від, скажімо, Василя Стуса, де релігійність постає в більш дозрілій поетично-філософській синтезі. Згаданий імператив Симоненка — ’’відкривай духовні острови”, його лагідна мова до України — ”я твоїм ім’ям благо словляю”, ”і в твоєму імені живу”, та цілковита від даність рідній землі, — все це веде до святих, релі гійних почувань, які висловлені майже сакральними, освяченими словами: Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Грімотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крови На твоє священне знамено! Це більш-менш образ поета такого, яким ми його знали і любили в діяспорі. Ми раділи талановитому патріоту, народженому в підсовєтській Україні, вті шалися його залюбленістю в рідний край, так непере вершено висловленій. Але цей його образ неповний. Для об’єктивности слід згадати і ті його вірші, що написані були проти еміграції, написані, аби виробити собі леґітимацію. Цитувати їх тут непотрібно, бо напи сані вони так незугарно і незґрабно, що не треба бути тонким критиком або вдумливим літературо знавцем, щоб бачити, що то не є правдива поезія. Деякі ці вірші, можна стверджувати, є пародією на 12 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1997 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
