Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
чи природничих відкриттів, шукав він передовсім духовних глибин. Ішлося йому про те, щоб ”в океані рідного народу” відкривати ’’духовні острови”, загуб лені, затрачені в совєтській дійсності. Він не шукав нового, він шукав за втраченим, шукав правдиві цінності — не цінності-ерзаци його доби. Як поет, Василь Симоненко був одним з найбільш яскравих представників когорти шістдесятників і його творчість є найбільш промовистим виявом прита манного їм ідеалізму. Починаючи з творчости шіст десятників, в українській підсовєтській поезії наро дилася знову певна ідеалістична стихія, яка росте й розвивається ще й дотепер. Є це розвиток в кількох стадіях, а саме: від сильного індивідуалізму таких поетів як Ліна Костенко та молодий Іван Драч, через патріотизм Василя Симоненка до кульмінації цієї сти хії в релігійній поезії Калинця та у поемі ’’Хрест” Миколи Руденка, де глибокий трагізм долі україн ського народу у 30-их роках насвітлено зі сторони християнського світосприймання. Дух індивідуалізму, що панував у цій ідеалістич ній стихії, найяскравіше і найпростіше висловив Ва силь Симоненко у своєму вірші ”Ти знаєш”: Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні? Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Більше тебе не буде. Завтра на цій землі Інші ходитимуть люди, Інші кохатимуть люди — Добрі, ласкаві і злі. Сьогодні усе — для тебе: Озера, гаї, степи — І жити спішити треба, Кохати спішити треба — Гляди ж не проспи! Бо ти на землі — людина. І хочеш того чи ні — Усмішка твоя — єдина, Мука твоя — єдина, Очі твої — одні. Саме в цьому вірші бачимо захоплення поета неповторністю, унікальністю людини-індивіда, яку він так вдало протиставляв колективові. Ідеологією совєтських часів, нагадую, правив колектив. І со- вєтським письменникам личило його уславлювати. А тут постає Симоненкове: Не стала навколішки гордість моя, Ліниво тяглася отара хвилин. На світі безліч таких, як я, Але я, їйбогу, один. Бо в кожного Я є своє ім’я, На всіх не нагримаєш грізно. Ми — це не безліч стандартних ”я”, А безліч всесвітів різних. Кожна людина — окремий всесвіт. Цей індивіду алізм Симоненка тісно пов’язаний з патріотизмом. Його творчість, як ми знаємо, пронизана патріотич ними мотивами, сильною ідеалістичною любов’ю до неньки України, і цим, напевне, він найбільше завдя чує своїй популярності. Хто може забути його слова, звернені до України: Хай мовчать Америки й Росії, Коли я з тобою говорю. Звертаю увагу тут на три елементи в цих рядках: Я, Батьківщина і решта світу — всякі там Америки і Росії. Цей патріотизм знаходить свою апотеозу у відомих словах із пісні ’’Лебеді материнства”: Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Саме в цьому поєднанні — індивідуального і патріотичного родиться релігійність поета. Родиться вона, передовсім, у поетовій лексиці, на відміну від, скажімо, Василя Стуса, де релігійність постає в більш дозрілій поетично-філософській синтезі. Згаданий імператив Симоненка — ’’відкривай духовні острови”, його лагідна мова до України — ”я твоїм ім’ям благо словляю”, ”і в твоєму імені живу”, та цілковита від даність рідній землі, — все це веде до святих, релі гійних почувань, які висловлені майже сакральними, освяченими словами: Україно, ти моя молитва, Ти моя розпука вікова... Грімотить над світом люта битва За твоє життя, твої права. Хай палають хмари бурякові, Хай сичать образи — все одно Я проллюся крапелькою крови На твоє священне знамено! Це більш-менш образ поета такого, яким ми його знали і любили в діяспорі. Ми раділи талановитому патріоту, народженому в підсовєтській Україні, вті шалися його залюбленістю в рідний край, так непере вершено висловленій. Але цей його образ неповний. Для об’єктивности слід згадати і ті його вірші, що написані були проти еміграції, написані, аби виробити собі леґітимацію. Цитувати їх тут непотрібно, бо напи сані вони так незугарно і незґрабно, що не треба бути тонким критиком або вдумливим літературо знавцем, щоб бачити, що то не є правдива поезія. Деякі ці вірші, можна стверджувати, є пародією на 12 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1997 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top