Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВІСТІ З ЦЕНТРАЛІ 9 листопада 1996 р. в Баффало відбулася конфе ренція референток: організаційної (С. Геврик), пре сової (С. Рубель) і вільних членок (О. Фаріон). Конфе ренцію підготовили спільно дві округи: Північний Нью-Йорк і Огайо в порозумінні з 2-ою заступницею голови для організаційних справ С. Геврик. Незважаючи на дощеву і снігову бурю, участь взяло 44 членки СУА. Конференцією проводила го лова Округи Північний Нью-Йорк М. Стасюк, при сутня була також голова Округи Огайо І. Шкарупа. Перед конференцією відбулася доповідь ’’Ново прибулі” Катерини Немири. Під час нарад обгово рювано справи поданих референтур. Активна диску сія вказувала на зацікавлення справами СУА. Присутнім роздано папки з матеріялами органі заційної і пресової референток. На підставі доповідей і дискусій подано різні рекомендації і побажання відносно праці СУА. 20 жовт ня 1996 року фінансова комісія СФУЖО Америки і Окружна Управа СУА Філядельфії влаштували літературний вечір, присвячений творчості видат ного українського поета-шістдесятника Василя Симоненка. Доповідь на вечорі виголосив президент НТШ проф. д-р Леонід Рудницький. Леонід Рудницький ’’УКРАЇНО, — ТИ МОЯ МОЛИТВА” ”Є люди, яким судилося бути більшими за самих себе. Таким був Василь Симоненко”. Цими словами розпочинає літературний критик Іван Дзюбасвій зна менитий есей про життя і творчість Василя Симо ненка. Ці слова справді віддзеркалюють постать на шого поета, який під час свого короткого, двадцяти- восьмирічного, життя так багато дав українському народові. Можливо, що підсвідомо він таки відчув, так само як Шіллер, недовготривалість свого життя і тому писав під тиском, за словами Шіллера, нама гаючись ’’врятувати з того горіючого будинку”, яким було його хворе тіло, усе, що можна було врятувати — написати, видати, пустити в світ. Чи він устиг зробите усе задумане, нам так і не дізнатися — він так і згорів, як пише Борис Олійник, згорів з якимось подивом і розгубленням на смаглявому обличчі, а його смерть далі ’’оповита... туманом загадок, леґенд, міщанських пліток” (Олекса Мусієнко). Знаємо, од нак, що відійшов він у вічність через рік після того, як його, за якесь непорозуміння, або просто — провокацію, затягли міліціонери до тюрми, де жорсто ко побили. Знаємо теж, що смерть прийшла незадов го до Брежнєвщини, коли б дожив він до того часу, — поділив би долю Стуса, Горської, Івасюка. Смерть врятувала його від смерти... Народився Василь Симоненко на другий день різдвяних свят — 8 січня 1935 року в глухому селі Біївці на Полтавщині, в сім’ї колгоспників. Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання мате рів, що божеволіли від горя над вістками з війни про смерть синів, чоловіків, батьків. Після закінчення се редньої школи 1952 року, він вступив на факультет журналістики Київського університету, відтак працю вав у редакціях різних газет. Вже перші його вірші просто увірвалися в тодішнє життя України через шпальти газет, і ці публікації засвідчили про появу неабиякого майстра слова. Вони були певною літе ратурною несподіванкою, чий зміст просякала п’янка хрущовська відлига. Та ця несподіванка не була зу мовлена незвичайністю стилю чи мови — він не був поетом експерименталістом, навпаки, його поезія, на мою думку, традиційна, глибоко вкорінена в україн ське минуле: Щось у мене було І від діда — Тараса і від прадіда — Сковороди. І справді, в його поезії ясно бачимо навіяний Шевченком ліризм, патріотизм, релігійність. Сково рода ж благословив його твори глибиною думки і своєрідною філософією серця. Це також зробило Симоненка типічним представником Генерації, яка увійшла в історію української літератури під ім’ям шістдесятники, які відроджували духовність Сково роди, воюючий романтизм Шевченка, вічний неспокій Івана Франка і contra spem spero Лесі Українки. Вже перша його збірка поезій ’’Тиша і грім” (1962) вказує на цей широкий діяпазон поетової творчости, на контрасти і протилежности: сьогоденне і безсмерт не, ефемерне і вічне, сакральне і світське. Все це підкреслює бажання поета лірично охопити цілість всесвіту — мікрокосму і макрокосму, збагнути тайни людської душі і наблизити до її Творця. Хоч життєрадісний і життєствердний за своєю вдачею, Симоненко мав справді фавстівський гін шукання нового. Але не був він шукачем у царині примітивного солодко-оптимістичного проґресу, зве деного совєтською системою виключно до технічних ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1997 11
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
