Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
сестри були дуже добрі до Люби: ’’Ось ці ліки прий май, а ці — ні, бо кінець...” А деякі на ній експе риментували, і про це краще не згадувати, бо стає моторошно. Саме там, у лікарні, в неї народились колажі. Прийшли, як ангели, щоб облегшити й воскресити душу. Було, науявляє ті колажі, науявляє, — а тоді вдома вже швидесенько зробить. Працювали в лі карні дві лікарки — Алла Мойсеївна і Неля Яківна, вони й відпускали Любу ”на волю”: мовляв, це дуже позитивно впливає на пацієнтку. А їй потрібна була енерґія, бо сплелися біль, жаль, нещастя, розлука... Менші колажі дарувала лікарям, медсестрам, більші лишала собі. ’’Марія”, ”У світ”, ’’Скорбота”, ’’Червона калина”, ’’Теплий вечір”, ’’Мамай”... Робила їх з гру бих тканин: фарб для малювання не було, а клаптів досить, та й палітра кольорів і тонів у них цікавіша, багатша, і фактура багато додає. Після довгого періоду замовчування та деструкції кінець вісімдесятих приніс потепління. Виставки Лю- биних колажів та розписів демонструвалися в ре дакції журналу ’’Київ”, у Спілці письменників, у Горе- ницькій школі, в Білій Церкві у клюбі, в Гнідинській та Бучанській школах, у Будинку культури містечка Вишневе під Києвом. У книгах відгуків записи: ’’Дя куємо...”, ’’Зворушені...”, ’’Хочу побачити інші Ваші роботи, бо знаю Вас давно і вишиваю за Вашими візерунками...”, побажання здоров’я і творчих успіхів, прохання, а то й вимоги (це, як правило, до Україн ського фонду культури — кому, як не йому, опіку ватися такими перлинами нашого духу) допомогти авторці в організації широкої виставки... Може, дріб’язок, але теж показово: вона мала майже 40 колажів, після виставок зосталося лише 20. Де решта? Решту люди ’’подарували” собі, бо — сподобалось. Люба не сердиться: хай мають на здо ров’я. Біда хіба в тому, що не зробила собі копій — не дозволяли тоді кошти. Вічно ці кошти, ніяк без них не обійтися. Я дуже люблю її Шевченкіяну ("Тополя”, ’’Єре тик”, портрет Кобзаря, "Білий цвіт”, "Марія”). Вона, мабуть, найточніше передає естетичні ідеали худож ниці, відбиває її неспокійну, змучену, але люблячу душу. Оптимально точно підібрані кольори, гостро передано експресію думки. Ось "Єретик”. Бачу перед собою не червоні клаптики тканини, а гарячі язики полум’я, і вже не цей виснажений чоловік, а я сама міцно стискаю у німій погрозі й затятті кулак, гордо здіймаю голову, і вже не відомо, чи то палахтять відблиски вогню, чи горять мої очі, горить тіло, попеліє... Вирізнялася своєрідним стилем ще тоді, в інсти туті. На неї звертали увагу, пророкували... і рівняли, ’’шліфували”, 1976 року Люба подала на конкурс шість афіш для хору імени Верьовки — хор саме збирався до Любов Панченко. Lubow Panchenko. Франції, хотів виглядати гідно. Чотири афіші витри мали конкурс і потім друкувались. У Спілці худож ників була своя художня рада, але Люба не хотіла, аби її роботи йшли через Спілку: ”Я дочка сигналіста, стрілочника, і через це могли мої роботи відкинути. Боялась цього. Отримала втричі менше, але зате була певна, що все буде об’єктивно...” У вихорі вогняного танцю — хто? Дівчина? Україна? Плянета? Все так гармонійно — пластика ліній, кольорит барв, пропорції в композиції. Справді захоплююче й гарно. Гадаю, афіша зіграла свою ролю у реклямі українського народного мистецтва й прислужилася хору. Аж внутрішньо підтягуєшся, дивлячись на неї. Це наша стихія. Одна з тих чо тирьох, що перемогли тоді на конкурсі, вона висить тепер у Любиній кімнаті. Ніколи не маючи довго постійної праці — звісно, творча натура, — із шістдесятих була авторкою жур налу ’’Жінка” (тоді він звався ’’Радянська жінка”). Малювала їм ескізи вишивок, моделі одягу, крої. Були роки — аж до дев’ятдесятих — коли співпра цювала дуже тісно. Тепер підводять очі, нема туші, паперу, то навідуються вже рідше. Крім того, редакція тепер відстоює стиль ретро, а Люба хотіла б на вертати читачів усе таки до української традиції. Саме в цьому журналі вона запропонувала тоді влас ний крій свити, який так багатьом сподобався. Люба шиє собі на весну обнову за тим кроєм — гарно, аж я ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1997 7
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
