Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
23 червня 1996 року відійшла у віч ність колишня довголітня членка СУА Марія Турко (з дому Гусар). Марійка народилася 9 грудня 1910 року в Перемишлі, де закінчила на родну школу і жіночу гімназію в україн ському інституті для дівчат. Бувши в гімназії, Марійка вчилася ручних робіт і народного мистецтва на курсах, які провадили сестри Олена і Ольга Куль- чицькі. її улюбленою учителькою була Олена, і свого часу Марійка написала коротенький спомин про неї для "На шого Життя”. Марійка часто згадувала сестер Кульчицьких, які мали великий вплив на розвиток молодих жінок в ділянці українського народного мистец тва в Перемишлі. За студентських часів Марійка була активна в Пласті (до часу його розв’я зання), в театральному аматорському гуртку при Народному домі та особли во в спортовому гуртку Української Ді вочої Гімназії ’’Спартанки”. Після гімна зії вона якийсь час вчилася спорту в Кракові. В 20-30-их роках належала до дружини ’’Беркут”, брала участь у зма ганнях з легкої атлетики і здобувала перші місця для перемиської дружини. Відзначалася в киданні диском, кулею та короткосяжному бігу. В 1930 році "Беркут” здобув 1-ше місце в крайових Запорізьких ігрищах у Львові, де Ма рійка відзначилася між першими спор- товцями і так частково причинилася до розвитку українського спортового руху у Перемишлі. Після закінчення школи провадила курси домашнього господарства для жінок околишніх сіл з рамени органі зації "Сільський господар”. В 1935 році ввійшла в управу і працювала в селі Луцьку. В Перемишлі Марійка запізнала ПОСМЕРТНІ ЗГАДКИ інженера Богдана Турко і в 1938 році вони одружилися. Під час Другої світо вої війни родина виїхала на захід і зго дом опинилася в ДП таборі Міттен- вальд. Тут Марійка включилася в сус пільне і спортове життя табору: допо магала в дитячому садочку, провадила курси моднярства і брала участь в зма ганнях спортової дружини ”Лев”. Після приїзду до Америки в 1950 році, родина замешкала в Джерзі Ситі, де Марійка була однією з членів-органі- заторів 71-го Відділу СУА. Під час її головства Відділ зорганізував одну з перших успішних виставок української культури в публічній бібліотеці в Джер зі Ситі. За 20 літ в Нью-Джерзі Марійка постійно включалася в активність української громади: працювала в упра ві шкільної ради, брала участь в церков ному комітеті, в Пластприяті, підтриму вала та була членом Українського Му зею, а пізніше і добродієм українських студій при Гарварді. В 1970 році, після смерти чоловіка, Марійка з донькою Яриною переїхала до Кембріджу, Массачусетс, де донька дістала працю бібліотекаря в Гарварді. В Бостоні Марійка вступила у 79-ий Відділ СУА, праця якого зосередилася на допомозі бідним в Україні. Відділ організував виставки, "вишивані вечор ниці”, та інші імпрези для придбання фондів на цю ціль. Останні роки життя Марійка Турко часто хворіла і багато натерпілася. Її віра, сильний характер, почуття гумору і родинна опіка допомогли перенести ті важкі дні. Марійка була доброю хри стиянкою і мамою, життєрадісною, енергійною і елегантною жінкою. Вона завжди включалася в життя української спільноти, особливо любила молодь, та пам’ятала про бідних. Під час похо ронних відправ Наталія Миколаєвич прощала покійну від СУА, згадаючи її активну працю протягом 23 років. Вава Бачинська, приятелька дочки, зворушливо розповідала, що навколо пані Турко гуртувалася українська мо лодь. Вона була гостинною, започатку вала спільні Святвечори, вміло і добро зичливо, жартуючи, допомагала виго товляти одяг і декорації на забави чи зорганізувати виставку українських предметів у Кембріджі. Ми називали її "наша дама”. Ми прощаємося сьогодні з нею, як зі своєю улюбленою ’’другою мамою”. Вічний спокій і світла пам’ять про неї! Із сумом ділимося з читачами віст кою, що 8 листопада 1996 р. відійшла у вічність на 92-му році життя в Клів ленді членка 33-го Відділу СУА Анна Воляник-Баран — мати наших членок Олі Дем’янчук та Миросі Голубець. Із зворушливого прощального слова, яке виголосила на Панахиді 10 листопада заступниця голови Відділу Люба Бод- нар про покійну, довідуємося таке: Анна Баран, з дому Сліпець, наро дилася 5 квітня 1905 року в селі Коню- шків Брідського повіту. Там вона нале жала до аматорського гуртка при то варистві ’’Просвіта”. Працюючи в ко оперативі, познайомилася з Василем Воляником, з яким одружилася в 1927 р. 1944 року разом з чоловіком та двома донями — Олею і Миросею, чудом вир валися з лабет більшовиків і після різ них воєнно-скитальських жахливих пригод опинилася в Німеччині в пе реселенському таборі біля Гамбурґу, де в 1956 р. народився син Олег. Там Анна вступила до Організації Укра їнських Жінок (ОУЖ) і співпровадила таборовий дитячий садок. В 1950 році Анна разом з родиною прибула до Америки і замешкала в мі стечку Рамей у Пенсильванії. Тут її чоловік Василь Воляник дістав працю дяка, вчителя та диригента церковного хору при парафії української като лицької церкви св. Марії. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 1997 27
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
