Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
пригода, яку можна віднести до клясичних прикладів виховання підростаючого покоління в дусі червоно- зоряної доби. Були вибори до Верховної Ради СРСР. З якоїсь причини Заливаха з товаришем не з’явилися на зустріч з кандидатом у депутати, а ним був якийсь відомий адмірал. їх виключили з академії ”3а пове- дение, недостойное звання советского студента” (За поведінку, недостойну звання радянського студента). ’’Вердикт” не підлягав оскарженню і він пішов мулярем-підсобником до майстра — лавреата Сталін ської премії, який за зміну клав шість тисяч цеглин (правда, з чотирма підмайстрами). Та навіть через два роки, з похвальною рекомендацією муляра-лавре- ата, в інститут його не поновили. І Заливаха поїхав до Кенігсбергу. По кількох роках роботи в худож ньому фонді, нарешті поталанило і йому дозволяють продовжити навчання в Ленінградській академії, яку з відзнакою закінчує в шістдесятому. Взяв направлення в Тюмень, бо там обіцяли по мешкання й робота була. Та ще в художній академії, що, як і кожен радян ський вищий навчальний заклад, виховуючи ’’будів ника комунізму”, повинен був виконувати настанови партії щодо злиття всіх націй і народностей, аж до повного їх зникнення, серед конґльомерату студентів, яких він відрізняв скоріше за расовими, ніж за на ціональними ознаками, зустрілися молоді люди, які запитали його: ’’Якої ти національности? Я — алба нець, він — поляк, вона — вірменка, а хто ти?..” І він вперше тоді замислився: ”А хто я такий, чи ’’совок” якийсь, чи росіянин, чи українець?.." І став він докопуватися до своєї суті, став сам розгрібати отой намул, що, притиснувши його, як Помпеї, на довгі роки зробив безликим. Ходив у бібліотеки, шу кав, питав дороги в Україну, дороги в її історію, в її культуру. Нарешті, коли готувався до дипломної пра ці, поїхав у Харківську область. Та на батьківщині застав до краю понівечену свідомість і скалічену мову своїх краян. Засіяне поле, де у тридцять сьомо му було розстріляне Друге відродження України, за росло чортополохом. Та він не втрачав надії. Якраз познайомився з хлопцями-художниками з Прикарпат тя, вони його покликали: "Панасе, їдь до нас!” Перед закінченням художньої академії він поїхав на практи ку в Карпати. Може через те, що втомився від невлаштованости і напівголодних циганських мандрів, а може через острах і непевність чи зможе ’’прийнятися” і рости вже в зрілому віці ”на нашій, не своїй землі”, не маючи надії хоч на якийсь притулок в Україні, поїхав в Росію, у Тюмень. Там, як і обіцяли, дали роботу і помешкання. Думав ще вступити до Спілки худож ників, а потім, здобувши якесь становище в мистець- Опанас Заливаха. "Спогади", полотно, олія. Opanas Zalyvakha. "Memory”. Linen, oil. кому світі, повернутися на Батьківщину. Але прагма тика з нього не вийшло. Пристрасна природа його єства вже не могла подолати в собі непоборного потягу до землі, з якої сам постав. Як хлопчик, розтри вожений невиразним, незрозумілим бажанням, він сам ще не усвідомлював цього почуття, його неспо кою, його гарячкової нетерпеливости. Не дочекавши- ся прийому в Спілку художників, він віддав помеш кання багатодітній родині, покинув перспективну ро боту і поїхав до Івано-Франківська. З першого дня в Україні бажання якомога швидше скинути з себе полуду забуття співпало із станом загального пробудження нації, її молодої інтелігенції. Цей стан мовою живопису, що став промовистим символом, передав в одноіменному полотні художник О. Новаківський: дівчинка-підліток, мов тендітний рожевий пуп’янок у ранковому промінні, босоніж стоїть на білій постелі, перед образами і, потяга ючись, протирає ще сонні очі. А в шістдесятих цим символом, першим вістуном пробудження став юний Шевченко (Миколайчук) у кінопоемі ”Сон”. (Закінчення у наступному числі). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
