Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
пригода, яку можна віднести до клясичних прикладів виховання підростаючого покоління в дусі червоно- зоряної доби. Були вибори до Верховної Ради СРСР. З якоїсь причини Заливаха з товаришем не з’явилися на зустріч з кандидатом у депутати, а ним був якийсь відомий адмірал. їх виключили з академії ”3а пове- дение, недостойное звання советского студента” (За поведінку, недостойну звання радянського студента). ’’Вердикт” не підлягав оскарженню і він пішов мулярем-підсобником до майстра — лавреата Сталін ської премії, який за зміну клав шість тисяч цеглин (правда, з чотирма підмайстрами). Та навіть через два роки, з похвальною рекомендацією муляра-лавре- ата, в інститут його не поновили. І Заливаха поїхав до Кенігсбергу. По кількох роках роботи в худож ньому фонді, нарешті поталанило і йому дозволяють продовжити навчання в Ленінградській академії, яку з відзнакою закінчує в шістдесятому. Взяв направлення в Тюмень, бо там обіцяли по мешкання й робота була. Та ще в художній академії, що, як і кожен радян ський вищий навчальний заклад, виховуючи ’’будів ника комунізму”, повинен був виконувати настанови партії щодо злиття всіх націй і народностей, аж до повного їх зникнення, серед конґльомерату студентів, яких він відрізняв скоріше за расовими, ніж за на ціональними ознаками, зустрілися молоді люди, які запитали його: ’’Якої ти національности? Я — алба нець, він — поляк, вона — вірменка, а хто ти?..” І він вперше тоді замислився: ”А хто я такий, чи ’’совок” якийсь, чи росіянин, чи українець?.." І став він докопуватися до своєї суті, став сам розгрібати отой намул, що, притиснувши його, як Помпеї, на довгі роки зробив безликим. Ходив у бібліотеки, шу кав, питав дороги в Україну, дороги в її історію, в її культуру. Нарешті, коли готувався до дипломної пра ці, поїхав у Харківську область. Та на батьківщині застав до краю понівечену свідомість і скалічену мову своїх краян. Засіяне поле, де у тридцять сьомо му було розстріляне Друге відродження України, за росло чортополохом. Та він не втрачав надії. Якраз познайомився з хлопцями-художниками з Прикарпат тя, вони його покликали: "Панасе, їдь до нас!” Перед закінченням художньої академії він поїхав на практи ку в Карпати. Може через те, що втомився від невлаштованости і напівголодних циганських мандрів, а може через острах і непевність чи зможе ’’прийнятися” і рости вже в зрілому віці ”на нашій, не своїй землі”, не маючи надії хоч на якийсь притулок в Україні, поїхав в Росію, у Тюмень. Там, як і обіцяли, дали роботу і помешкання. Думав ще вступити до Спілки худож ників, а потім, здобувши якесь становище в мистець- Опанас Заливаха. "Спогади", полотно, олія. Opanas Zalyvakha. "Memory”. Linen, oil. кому світі, повернутися на Батьківщину. Але прагма тика з нього не вийшло. Пристрасна природа його єства вже не могла подолати в собі непоборного потягу до землі, з якої сам постав. Як хлопчик, розтри вожений невиразним, незрозумілим бажанням, він сам ще не усвідомлював цього почуття, його неспо кою, його гарячкової нетерпеливости. Не дочекавши- ся прийому в Спілку художників, він віддав помеш кання багатодітній родині, покинув перспективну ро боту і поїхав до Івано-Франківська. З першого дня в Україні бажання якомога швидше скинути з себе полуду забуття співпало із станом загального пробудження нації, її молодої інтелігенції. Цей стан мовою живопису, що став промовистим символом, передав в одноіменному полотні художник О. Новаківський: дівчинка-підліток, мов тендітний рожевий пуп’янок у ранковому промінні, босоніж стоїть на білій постелі, перед образами і, потяга ючись, протирає ще сонні очі. А в шістдесятих цим символом, першим вістуном пробудження став юний Шевченко (Миколайчук) у кінопоемі ”Сон”. (Закінчення у наступному числі). Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
