Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
подає фраґмент цього обряду: — Ой чиє ж то дитя На ко ни ку сидить? — Щ о воно д е р ж и т ь ? — Червонеє яблучко. — Чим воно має? — Золот им конем грає. Хлопчики змалку допомагали також біля коней, волів, при оранні ґрунту, ставали погоничами. І ’’погонич” вже звучало, як справжній робітничок. Дівчаток привчали переважно до хатньої жіночої роботи. Семирічна дівчинка вже няньчила менших братиків чи сестричок і величалася у сім’ї ’’нянька”. У жнива дівчатка допомагали матерям носити обід косарям у поле. З семи років дівчинку навчали прясти. Майже по всій території України існував звичай, за яким дівчинка, напрявши перше повісмо прядива, мала вкинути його швиденько в палаючу піч, а сама оббігти тричі навколо хати. Вважалося в народі, що тоді хутко прясти навчиться. Старі люди мотивують звичай так: ’’Щоб так швидко пряла, як в печі вогонь спалив повісмо”. Тут маємо сліди давньо го вірування про священну силу вогню. Звідси, очевидно, походить і вислів "робота горить в руках”. Та й у народній пісні співається: Я нікого т а к не люблю, Я к молоду Анцю, Ручки — огонь до робот и, А н о ж к и до танцю. Хлопці й дівчата дорослими ставали рано. Дівча та переважно у 15-16, хлопці — 16-17 років. Здавна на Україні існували своєрідні громадські організації молоді — так звані дівочі й парубочі громади. Повноліття для дівчини чи хлопця наступало тоді, коли вони могли вступити до цієї громади. Бувало, що хлопчики й молодшого віку (14-15 років) хотіли пристати до парубочого товариства. Та ні ж бо, старші таких хлопчаків виловлювали і привселюдно кепкували: ”Ще молоко на губах не обсохло, а він уже до дівчат біжить”. Або ж спіймають і переріжуть очкур (мотузку) в штанах. Тоді хлопець штани в руки і гайда додому осоромлений. Прийняття до громади реґляментувалося певни ми звичаями і виконанням обрядових дій. Характер цих дій мав у різних реґіонах України свою місцеву специфіку. Здебільшого новачків до гурту приймали на перші осінні вечорниці. Відомо, що вечорниці — місця дозвілля сільської молоді — з наступанням літньої жнивної пори переставали функціонувати, бо народ чітко усвідомлював: ’’Хто у жнива п’є горілку, той зимою без чобіт”. З приходом осени і збором урожаю відновлювалися вечорниці. В одних селах перші вечорниці були у вересні — на другу Пречисту, в інших — на Покрову (14 жовтня), на Кузьми й Дам’яна (1 листопада). Особливо давні звичаї перших вечорниць збе рігалися до 30-их років нашого століття на Поліссі та Волині. На Коростенщині, зокрема, на перші осінні вечорниці дівчата вскладчину готують святкову вечерю. Приносять сало, яйця, обов’язково варять вареники. У тій хаті, де будуть вечорниці, запікають у печі цілого півня — ’’горгуна”. Начиняють його печінкою, квітчають квітами, а хлопці пускаються у різноманітні хитрощі, щоб викрасти того півня з печі, або комори і занести на свій куток та й з’їсти із своїми дівчатами. Та дівчата дуже пильнують ’’горгу на” і урочисто ділять між усіма на перших вечорни цях, примовляючи: ’’Тобі, Юхтимко, крильця, щоб легко в танці літала” і т.д. Тут маємо сліди пережитків давніх вірувань у солярні культи. Півень на землі є символом зорі, провісником сходу сонця. Давнім слов’янам відомі жертвоприношення півня. Дівчина, яку перший раз приймали до дівочої громади, мала на перші вечорниці зварити кашу. Горщик з кашею вона приносила в хустині і так ставила на столі. Сходилися хлопці. Починали торгу вати кашу. Хто з хлопців давав більше грошей, той бив кашу, а гроші віддавали дівчині, яка її принесла. Дівчина частувала усіх кашею і приймалася до гурту, могла уже ходити на вечірки. Каша у цьому обряді посвячення в повноліття теж невипадкова, бо вона фігурує у багатьох сі мейно-родинних обрядах. На думку відомого вче- ного-славіста О. Потебні, "богиня, для якої варилася каша, мала відношення до дощу і води, одруження і смерти”. Каша, як обрядова страва, займала особливе місце у календарних молодіжних обрядах, коли з приходом весни дівчата варили горщик каші й закопували на вулиці, приспівуючи навколо неї: Закопали горщ ик каші, Щ е й кілком прибили, Щ об на наш у вулицю Парубки ходили. У багатьох районах Київщини дівчина-наречена після того, як покличе на весілля, йде з дружками у ту хату, де гуляла на вечорницях, і в знак прощання з дівуванням варять там кашу. Потім молода бере горщик з кашею і розбиває. Дружки в цей час співають: Ой каша, каша, Розлуко наша... Очевидно, з давніх народних уявлень про магічне значення каші було перенесено і на звичай готувати кашу при церемонії прийняття козака до коша. В давніші часи хлопців приймали до парубочої громади тоді, як опанує косарську техніку. Косар — це вже парубок. Щоб вступити в парубоче това риство, хлопець мав поставити товаришам могорич, а дівчатам — найняти музики. Пізніші звичаї обстав лені більше жартівливими елементами випробування парубка. Його заставляли залазити на високий стовп НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1996 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
