Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МАРІЯ ЗУБРИЦЬКА 'ЯКБИ Я МІГ ПЕРЕЧИТАТИ ОБРАЗОК, ПОСВЯЧЕНИЙ ВАМ, МАМАМ, ТО МІЛІОН БИ ЗАПЛАКАВ...” (Д о 125-річчя від дня н а р о д ж е н н я Василя С т е ф а н и к а ) ’’Був як напочатку хлоп’ятком у білій сорочині і пройшов через життя як святий”, — саме так Вацлав Морачевський схарактеризував у своїх спогадах талановитого українського письменника Василя Стефаника, творчість якого є феноменальним яви щем української літератури. Новелі Стефаника — невичерпне джерело роздумів, переживань, відчуттів, катарсис через Слово, яке уособило безодню люд ського страждання і людського болю. Сам пись менник не раз підкреслював катарсичний характер своїх новель, і тому у листі до відомого літературо знавця О. Дорошенка писав: ”Я Вам ніколи не дарую того, що Ви мене зробили поетом трупа, ’умираючого життя’. Критики, які прийдуть після Вас, назвуть мене здоровлям України. Творчий доробок письменника — це результат чесного і прямого шляху в житті і мистецтві, творчого росту душі, яка жила життям свого народу, ’’музикою його нервів” у величі і в падінні його духу. Ось що писала Ольга Кобилянська в листі до Стефаника, прочитавши його ’’Камінний хрест”: ’’Страшно сильно пишете Ви, Так, якби-сте витесували потужною рукою пам’ятник для свого народу. Гірка, пориваюча, закровавлена поезія Ваша, котру не можна забути. І все хочеться її пити”. Мав Стефаник свій ідеал ’’правдивого чоловіка” і "прав дивого українця”, ці два словосполучення були для нього синонімами. Тому писав у своєму листі до Митрополита Шептицького 12.ХІІ.1935 року з приводу смерти одного з його найближчих друзів: ”Це був один з найбільш ідейних українців, правдивий як українець і правдивий як чоловік”. Вірив у правду свого народу, над яким хоч і пронеслися смертоносні бурі, руїна, але він вистояв. Тому й творче кредо Стефаника: ”Я люблю мужиків за їх тисячолітню історію, за культуру, що витворила з них людей, які не бояться смерти. Є що любити і до кого при хилитися. За них буду писати і для них”. Усі дослідники В. Стефаника підкреслюють гли бину його трагічного світогляду. Усі наголошують і на тому, що сам письменник пережив найтрагічніший досвід втрати — смерть своєї матері, яку любив і світлий образ якої проніс через усе своє життя. Від матері він успадкував душевну витонченість, чутли вість до краси і людського горя. Коли мати пись менника восени 1895 року захворіла і через параліч втратила мову, Стефаник із турботи, жалю та хвилю вання сам занедужав. Писав у той час: ”Я такі тер піння терплю, що їх не можу дальше зносити. Кожде ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1996 5
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
