Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М. Балакірєвим, О. Даргомижським, М. Мусоргським, В. Стасовим. Не кажучи вже про Семена Гулака- Артемовського — провідного співака Петербурзької опери, вірного побратима Семена, який постійно пік лувався про нього і, особливо в найскрутніші часи, робив усе, щоб хоч якось полегшити нестерпне існу вання поета у вигнанні. Та навіть і там, у безнадійно широкому і тісному до здавленого клубка у горлі, пустельному степу, мариться йому велика музика: ”Як тепер спектаклі в Пітері, на Великому театрі? Хоча б одним оком гля нути, одним вухом послухати”. І в тій довгій дорозі додому він одержимо прагне книжок, театру і музики. У щоденнику він зазначає: "Астрахань не має книгарень, значить, не має чита чів”. Не так ця довга дорога у невідомість, як безна дійно-низький стан культури у цій глибинці, де істин но високу музику і малярство підмінили жорстокі романси і лубочні картинки, доводять його до гли бокої депресії. Він пише в щоденнику: "Слухав між іншим увертюру з ’’Роберта” Маєрбера в антрактах якоїсь кривавої драми. Хіба можливо двадцяти інстру ментам ще й до того нетверезим, оркестрою викону вати яку б то не було увертюру. А тим більше, увертюру до "Роберта” Маєрбера. Пробачимо їм, не бачать-бо, що творять”. У Новгороді, щоб зробити поетові приємність, його часто намагалися потішити українською піснею. Він покірно і чемно приймав цей дар, але не міг утриматися, щоб час від часу не записати в щоденник приблизно таке: ’’Увечері був у В. І. Даля. Одна з його дочок сіла за фортепіяно і пригощала мене українськими піснями. Я, звичайно, був у захопленні не від її потворних пісень, а від її наївної вихованости. Зауваживши, що вона досить сміливо володіє інстру ментом, я попросив її зіграти що-небудь з Шопена. Але так, як мого улюбленця в репертуарі не вия вилося, то вона замінила його увертюрою з Туґено- тів” Маєрбера. І на мій подив, виконала цей ге- ніяльний твір краще, ніж я сподівався”. Повернувшись до Петербурґу, він знову нерозлуч ний із своїм Семеном Артемовським. То разом з ним цілими днями читають ’’Космос” А. Гумбольта (ні мецький природознавець, географ), то Семен зі своїм учнем співають різні дуети під акомпаньямент його чарівної дружини, ”а я слухав, — пише Шевченко, — і час від часу апльодував. 3 якою трепетною насо лодою я уявляв подібну сцену в Новопетровському укріпленні. А тепер слухаю, як звичайну річ. Дивна людина взагалі, в тому числі і я”. І ось він знову у льожі Марийського театру, на виставі улюбленого "Вільгельма Теля”. По дитячому захоплений співом Е. Темберліка і де Бассіні, Шев ченко безтямно апльодує і гукає: ’’Матері його сто копанок чортів, як же славно!” Колись у своєму творі ”Або-Або” глибоко вірую чий філософ-поет, датчанин Серен Кіркегор сказав: ”Що таке поет? Нещасна людина, яка носить в душі тяжкі муки, з устами створеними так, що крики і стогони, прориваючись через них, звучать, як прек расна музика. І люди юрмляться довколо поета і кажуть йому: ’’Співай скоріше знову”. Інакше кажучи — хай нові страждання мучать твою душу, тільки б уста залишалися тими ж, тому що зойк лякав би нас, а музика приємна”. Майже одночасно з молодим предтечею екзистен- ціялізму, його ровесник, юний поет-філософ Тарас Шевченко, який, мов Спаситель, передчував свій хрест, написав: ”Я як майстер навчений не горем, а чимсь страш нішим, розповідаю себе людям, але розповісти вам те почуття, яким я тепер живу, вся моя горе-майстер- ність безсила і нікчемна. Я страждав, відкривався, як братам, людям і молив принижено однієї, хоч холод ної сльози за море сліз кривавих — і ніхто не кинув жодної цілющої росинки на спалені вуста. Я застог нав, як в кільцях удава, — ’’він дуже гарно стогне”, —сказали вони...” Шевченко — це трагічний портрет української нації, в якої недовіра, вироблена обставинами вікових зрад і політичних шахрайств, змінюється довірли вістю дитини, яка, обпікаючи руку об вогненну квітку, все одно тягнеться до неї. Глибоку замкнутість, яка кричить: ”В цій широкій пустелі мені тісно, я сам, давить мене самотність”, затоплює така благодатна, щедра повінь таланту, яким можна наситити всі духовні пустелі всесвіту. Ірпінь, Київська обп. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
