Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
М. Балакірєвим, О. Даргомижським, М. Мусоргським, В. Стасовим. Не кажучи вже про Семена Гулака- Артемовського — провідного співака Петербурзької опери, вірного побратима Семена, який постійно пік лувався про нього і, особливо в найскрутніші часи, робив усе, щоб хоч якось полегшити нестерпне існу вання поета у вигнанні. Та навіть і там, у безнадійно широкому і тісному до здавленого клубка у горлі, пустельному степу, мариться йому велика музика: ”Як тепер спектаклі в Пітері, на Великому театрі? Хоча б одним оком гля нути, одним вухом послухати”. І в тій довгій дорозі додому він одержимо прагне книжок, театру і музики. У щоденнику він зазначає: "Астрахань не має книгарень, значить, не має чита чів”. Не так ця довга дорога у невідомість, як безна дійно-низький стан культури у цій глибинці, де істин но високу музику і малярство підмінили жорстокі романси і лубочні картинки, доводять його до гли бокої депресії. Він пише в щоденнику: "Слухав між іншим увертюру з ’’Роберта” Маєрбера в антрактах якоїсь кривавої драми. Хіба можливо двадцяти інстру ментам ще й до того нетверезим, оркестрою викону вати яку б то не було увертюру. А тим більше, увертюру до "Роберта” Маєрбера. Пробачимо їм, не бачать-бо, що творять”. У Новгороді, щоб зробити поетові приємність, його часто намагалися потішити українською піснею. Він покірно і чемно приймав цей дар, але не міг утриматися, щоб час від часу не записати в щоденник приблизно таке: ’’Увечері був у В. І. Даля. Одна з його дочок сіла за фортепіяно і пригощала мене українськими піснями. Я, звичайно, був у захопленні не від її потворних пісень, а від її наївної вихованости. Зауваживши, що вона досить сміливо володіє інстру ментом, я попросив її зіграти що-небудь з Шопена. Але так, як мого улюбленця в репертуарі не вия вилося, то вона замінила його увертюрою з Туґено- тів” Маєрбера. І на мій подив, виконала цей ге- ніяльний твір краще, ніж я сподівався”. Повернувшись до Петербурґу, він знову нерозлуч ний із своїм Семеном Артемовським. То разом з ним цілими днями читають ’’Космос” А. Гумбольта (ні мецький природознавець, географ), то Семен зі своїм учнем співають різні дуети під акомпаньямент його чарівної дружини, ”а я слухав, — пише Шевченко, — і час від часу апльодував. 3 якою трепетною насо лодою я уявляв подібну сцену в Новопетровському укріпленні. А тепер слухаю, як звичайну річ. Дивна людина взагалі, в тому числі і я”. І ось він знову у льожі Марийського театру, на виставі улюбленого "Вільгельма Теля”. По дитячому захоплений співом Е. Темберліка і де Бассіні, Шев ченко безтямно апльодує і гукає: ’’Матері його сто копанок чортів, як же славно!” Колись у своєму творі ”Або-Або” глибоко вірую чий філософ-поет, датчанин Серен Кіркегор сказав: ”Що таке поет? Нещасна людина, яка носить в душі тяжкі муки, з устами створеними так, що крики і стогони, прориваючись через них, звучать, як прек расна музика. І люди юрмляться довколо поета і кажуть йому: ’’Співай скоріше знову”. Інакше кажучи — хай нові страждання мучать твою душу, тільки б уста залишалися тими ж, тому що зойк лякав би нас, а музика приємна”. Майже одночасно з молодим предтечею екзистен- ціялізму, його ровесник, юний поет-філософ Тарас Шевченко, який, мов Спаситель, передчував свій хрест, написав: ”Я як майстер навчений не горем, а чимсь страш нішим, розповідаю себе людям, але розповісти вам те почуття, яким я тепер живу, вся моя горе-майстер- ність безсила і нікчемна. Я страждав, відкривався, як братам, людям і молив принижено однієї, хоч холод ної сльози за море сліз кривавих — і ніхто не кинув жодної цілющої росинки на спалені вуста. Я застог нав, як в кільцях удава, — ’’він дуже гарно стогне”, —сказали вони...” Шевченко — це трагічний портрет української нації, в якої недовіра, вироблена обставинами вікових зрад і політичних шахрайств, змінюється довірли вістю дитини, яка, обпікаючи руку об вогненну квітку, все одно тягнеться до неї. Глибоку замкнутість, яка кричить: ”В цій широкій пустелі мені тісно, я сам, давить мене самотність”, затоплює така благодатна, щедра повінь таланту, яким можна наситити всі духовні пустелі всесвіту. Ірпінь, Київська обп. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
