Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
хотілося тепер поговорити з тобою про космос...” Неосяжна божественна тайна, закладена в діло рук мистця — поета, художника, музиканта, — впли ває на людину сильніше, ніж сама природа. Шевченко ставить творчу особистість на найвищий щабель ду- ховности, де тільки їй дозволено говорити з Проро ком, бо лише її Він створив по образу своєму і подобі. Навіть удари жорстокої долі Шевченко приймає з гідним християнським всепрощенням. Тут поет за психологією творчости знову близький до лютера нина Баха, який, терпляче приймаючи благодать Божих випробувань (бо сказано — Бог кого любить, того і карає), розмірено і статечно замішував хліб своїх духовних кантат. ’’Жахлива безнадія, — пише поет до В. Рєпніної з заслання, — така жахлива, що тільки одна христи янська філософія спроможна боротися з нею... Єдина моя втіха тепер Святе Євангеліє, я читаю його щодня, щогодини...” Духовний феномен Шевченка — це ціла світобудо ва, створена мудрим генієм, від якої постійно вусебіч розходяться хвилі гармонії і краси. Зрештою, поет і сам говорить про це: ’’Переді мною відкрився чарів ний світ найпрекрасніших, найграційніших видінь. Я бачив, я відчував ці чарівні образи, я слухав цю небесну гармонію, словом, я був одержимий духом живої святої поезії”. Коли читаєш прозу Шевченка, зокрема "Худож ника” та ’’Музиканта”, бачиш, що це один і той самий герой — це сам Шевченко в різних іпостасях. Саме в цих творах він намагається зупинити оту прекрасну мить і описати стан творчого осяяння: ’’Світло зміни лося... Золоте сонце повисло над фіолетовим гори зонтом і розсипало свої смарагдові промені по всьо му безмежному простору. Вражений чудовою гармо нією, я безмовно опустив руки, — не переводячи подиху, дивився на цю дивовижну ораторію без зву ків”. Вихід Т. Шевченка у світські кола був стрімкий і запаморочливий. Згодом він і сам дивуватиметься оцій миттєвій Овідієвій метаморфозі. З бідного раба-підмайстра, що спав під дахом на купі ганчір’я, він перетворюється на вишуканого молодого панича, якого постійно бачать у кращих петербурзьких домах в оточенні придворних дам. Манера вільно, невиму шено, тактовно триматися у товаристві і ’’ніколи не вживати тривіяльних висловів” здобула йому попу лярність у цих колах. Таке його юначе захоплення гарним життям немало турбувало Сошенка: ”Гей, Тарасе, схаменися! Куди там! Шуба єнотова, ланцю жок на ланцюжку, шалі та дзиґарі, та візники-ли- хачі...” Згодом евфорія мине. Він ще й сам гоме рично посміється, ой, як він посміється над напханим словесною тирсою ляльковим театром лакейсько- дворянського ’’сословия”. А тим часом — пий, Тарасе, отой солодкой, іскристий шампан примарної волі! Юнача амбітність і гордість не припускає наймен шого промаху в слові чи жесті. Адже довкола нього живописці і вчителі царського двору, поруч сановиті вельможі, родовиті князі. Він захоплено вчиться, світ театру і музики стає його стихією. Якби не химерна доля, він би, може, став музи кантом? Він неодмінно став би віольончелістом: "О, це було вище всякого бажання, — пише він про гру свого героя — музиканта-віольончеліста, — звуки ці здавалися найчистішою, найвідраднішою молитвою, яка виходила з глибини стражденної душі”. І далі: "Віольончеля — тільки одна душа людська може так плакати і радіти, як співає і плаче цей дивний інстру мент. Майстер, що створив його, не хто інший, як сам Прометей. Якби я був двічі раб, то за цей інстру мент продав би себе в третій раз”. Жодні Гастролі тодішніх світових знаменитостей не проходять повз його увагу. Не минає тижня, щоб Тарас два-три рази не відвідав Великого Марийсь кого театру. ”Я робив велике коло, щоб тільки почи тати афіші”. У нього виробляється тонкий смак рафі нованого меломана. Його деякі судження щодо вико навців по-юначому категоричні і, справді, не триві- яльні: ”Ліст проти Серве (відомий бельгійський віольончеліст того часу) фанфарон, механік, ремісник перед художником, більш нічого!” ’’Ораторія Гайдна ’’Створення світу” — це істинне створення світу!” Він ставить в один ряд ’’гармонію найвищих почуттів і гармонію звуків”. В цей час, немовби ові яний моцартівським духом, Шевченко пише ’’легко, ніби граючись”. Часом він працював у переповненій людьми кімнаті, і це ”не тільки не заважало йому, — згадує А. Козачковський, — а, навпаки, продовжуючи писати, він прислухався до розмов, втручався в них і, розсмішивши чимсь кагал, сам реготав, продовжу ючи швидко і безупинно свою працю, без будь-яких виправлень”. То разом з Карлом Брюлловим вони поспішають подивитися танок чарівної Тальйоні, то він слухає гру знаменитого віртуоза-скрипаля бельгійця А. В’єта- на. Взагалі, його щоденник, листи, художня проза буквально пересипані музичною інформацією, яка говорить про глибоку і всебічну обізнаність з музич ним життям свого часу. Весь оперний репертуар столичного Великого театру, такі опери, як ’’Гуґеноти”, "Пророк”, "Роберт- диявол” Д. Маєрбера, ’’Вільний стрілець” В. Вебера, ’’Фанелля” Ф. Обера, ’’Норма” В. Беліні Шевченко знає напам’ять. З цього репертуару найбільше припав йому до душі ’’Вільгельм Тель” Дж. Россіні. Він добре обізнаний з камерною музикою Гайдна, Моцарта, Бетовена і часто висловлює свою думку щодо її виконання. Шевченко — своя людина серед провідних музич них кіл Петербургу, його в’яжуть дружні стосунки з ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
