Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
хотілося тепер поговорити з тобою про космос...” Неосяжна божественна тайна, закладена в діло рук мистця — поета, художника, музиканта, — впли ває на людину сильніше, ніж сама природа. Шевченко ставить творчу особистість на найвищий щабель ду- ховности, де тільки їй дозволено говорити з Проро ком, бо лише її Він створив по образу своєму і подобі. Навіть удари жорстокої долі Шевченко приймає з гідним християнським всепрощенням. Тут поет за психологією творчости знову близький до лютера нина Баха, який, терпляче приймаючи благодать Божих випробувань (бо сказано — Бог кого любить, того і карає), розмірено і статечно замішував хліб своїх духовних кантат. ’’Жахлива безнадія, — пише поет до В. Рєпніної з заслання, — така жахлива, що тільки одна христи янська філософія спроможна боротися з нею... Єдина моя втіха тепер Святе Євангеліє, я читаю його щодня, щогодини...” Духовний феномен Шевченка — це ціла світобудо ва, створена мудрим генієм, від якої постійно вусебіч розходяться хвилі гармонії і краси. Зрештою, поет і сам говорить про це: ’’Переді мною відкрився чарів ний світ найпрекрасніших, найграційніших видінь. Я бачив, я відчував ці чарівні образи, я слухав цю небесну гармонію, словом, я був одержимий духом живої святої поезії”. Коли читаєш прозу Шевченка, зокрема "Худож ника” та ’’Музиканта”, бачиш, що це один і той самий герой — це сам Шевченко в різних іпостасях. Саме в цих творах він намагається зупинити оту прекрасну мить і описати стан творчого осяяння: ’’Світло зміни лося... Золоте сонце повисло над фіолетовим гори зонтом і розсипало свої смарагдові промені по всьо му безмежному простору. Вражений чудовою гармо нією, я безмовно опустив руки, — не переводячи подиху, дивився на цю дивовижну ораторію без зву ків”. Вихід Т. Шевченка у світські кола був стрімкий і запаморочливий. Згодом він і сам дивуватиметься оцій миттєвій Овідієвій метаморфозі. З бідного раба-підмайстра, що спав під дахом на купі ганчір’я, він перетворюється на вишуканого молодого панича, якого постійно бачать у кращих петербурзьких домах в оточенні придворних дам. Манера вільно, невиму шено, тактовно триматися у товаристві і ’’ніколи не вживати тривіяльних висловів” здобула йому попу лярність у цих колах. Таке його юначе захоплення гарним життям немало турбувало Сошенка: ”Гей, Тарасе, схаменися! Куди там! Шуба єнотова, ланцю жок на ланцюжку, шалі та дзиґарі, та візники-ли- хачі...” Згодом евфорія мине. Він ще й сам гоме рично посміється, ой, як він посміється над напханим словесною тирсою ляльковим театром лакейсько- дворянського ’’сословия”. А тим часом — пий, Тарасе, отой солодкой, іскристий шампан примарної волі! Юнача амбітність і гордість не припускає наймен шого промаху в слові чи жесті. Адже довкола нього живописці і вчителі царського двору, поруч сановиті вельможі, родовиті князі. Він захоплено вчиться, світ театру і музики стає його стихією. Якби не химерна доля, він би, може, став музи кантом? Він неодмінно став би віольончелістом: "О, це було вище всякого бажання, — пише він про гру свого героя — музиканта-віольончеліста, — звуки ці здавалися найчистішою, найвідраднішою молитвою, яка виходила з глибини стражденної душі”. І далі: "Віольончеля — тільки одна душа людська може так плакати і радіти, як співає і плаче цей дивний інстру мент. Майстер, що створив його, не хто інший, як сам Прометей. Якби я був двічі раб, то за цей інстру мент продав би себе в третій раз”. Жодні Гастролі тодішніх світових знаменитостей не проходять повз його увагу. Не минає тижня, щоб Тарас два-три рази не відвідав Великого Марийсь кого театру. ”Я робив велике коло, щоб тільки почи тати афіші”. У нього виробляється тонкий смак рафі нованого меломана. Його деякі судження щодо вико навців по-юначому категоричні і, справді, не триві- яльні: ”Ліст проти Серве (відомий бельгійський віольончеліст того часу) фанфарон, механік, ремісник перед художником, більш нічого!” ’’Ораторія Гайдна ’’Створення світу” — це істинне створення світу!” Він ставить в один ряд ’’гармонію найвищих почуттів і гармонію звуків”. В цей час, немовби ові яний моцартівським духом, Шевченко пише ’’легко, ніби граючись”. Часом він працював у переповненій людьми кімнаті, і це ”не тільки не заважало йому, — згадує А. Козачковський, — а, навпаки, продовжуючи писати, він прислухався до розмов, втручався в них і, розсмішивши чимсь кагал, сам реготав, продовжу ючи швидко і безупинно свою працю, без будь-яких виправлень”. То разом з Карлом Брюлловим вони поспішають подивитися танок чарівної Тальйоні, то він слухає гру знаменитого віртуоза-скрипаля бельгійця А. В’єта- на. Взагалі, його щоденник, листи, художня проза буквально пересипані музичною інформацією, яка говорить про глибоку і всебічну обізнаність з музич ним життям свого часу. Весь оперний репертуар столичного Великого театру, такі опери, як ’’Гуґеноти”, "Пророк”, "Роберт- диявол” Д. Маєрбера, ’’Вільний стрілець” В. Вебера, ’’Фанелля” Ф. Обера, ’’Норма” В. Беліні Шевченко знає напам’ять. З цього репертуару найбільше припав йому до душі ’’Вільгельм Тель” Дж. Россіні. Він добре обізнаний з камерною музикою Гайдна, Моцарта, Бетовена і часто висловлює свою думку щодо її виконання. Шевченко — своя людина серед провідних музич них кіл Петербургу, його в’яжуть дружні стосунки з ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
