Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
нічна, що, позбавлений писати і малювати, він навіть у сні співає: "Я задрімав і на крилах чарівного Морфея (перелітав) в Орську фортецю і в якійсь татарській халупі найшов М. Лазаревського, Левиць кого і ще якихось земляків, що грали на скрипках і співали українських пісень. Я приєднав свій тенор до капелі, і ми співали чисто і злагоджено...” Дуже цікавими і точними виявилися спостережен ня М. Костомарова щодо природи українського селя нина, який постійно мусить творити довкола себе світ краси і духовности. Цей світ стоїть на трьох могутніх розгалужених древах: пісенна творчість, ма лярство і філософія. "Як відомо, — пише М. Косто маров, — у малоруському селянському побуті маляр — явище часте. Малярство — одна із звичайних пер ших сходинок, на яку підіймається селянин, як тільки власна обдарованість виводить його із землеробської колії”. Щодо філософії — хто жив на Україні, той міг пересвідчитися, що у кожному селі неодмінно є свій любомудр. Це також давня традиція, закладена ще Г. Сковородою і тими безіменними спудеями, що, мандруючи слідами Діогена, дбали тільки про одне: щоб їм не заступали сонця. З цього приводу М. Костомаров далі пише: ’’Ві домо також, що малоросіянин, щойно він стане благо честивою людиною, одразу починає філософству вати, у ньому релігійність веде не до тлумачення обрядів і деталів Богослужіння,як це буває у велико росів, а звертається або до пієтизму, або до розмір ковувань і — в першому випадку — веде до поезії в житті, у другому — до бажання знати природу, лю дину, одним словом — до науки”. У Т. Шевченка ці два прагнення — до поезії і до пізнання природи та людини — геніяльно поєдна лися. Виходячи з цього, ми нагадуємо собі слова І. Франка про генія: ’’той процес творення, котрий при безіменних творах традиційних триває цілі сто ліття і вимагає праці соток голів, у нього відбутися мусить в скороченні, являється сконцентрований”. Так, геній виховує сам себе. Навіть коли він безсистемно, внаслідок певних складних життєвих обставин, освоює велетенський обсяг наукового ма- теріялу, ясний природний розум відразу відділяє зерно від полови, не засмічуючи другорядним своєї пам’яті. Брак систематичної освіти змушує Шевченка постійно працювати над собою. Тут він чимось на гадує Й.-С. Баха. У того також було міцне селянське начало (das Bauerntum), яке особливо яскраво вия вилося в "Селянській кантаті”. Бах був автодидактом, він також не отримав систематичного курсу спе- ціяльної освіти й усвідомлення цього постійно пере слідувало його, не даючи спокою нещадно само- вимогливому єству. Невтомна жадоба до знань не покидає обох впродовж усього життя. Ніколи не виїжджаючи з Німеччини, Бах завжди був у центрі подій того часного мистецького світу. Те ж саме можна було б сказати і про Шевченка, до якого доля була надто суворою, відмірявши для творчости і волі всього якихось десять років. Малий Себастіян Бах, сліпаючи без свічки, лише при світлі місяця, щоб навчитися контрапункту, переписує для себе твори геніяльного Шютца. Шевченко, щоб навчитися глибини поетич ного слова, сидячи в бур’янах, переписував у само робну книжечку геніяльного Сковороду. У Шевченковому щоденнику, в його листах ляйт- мотивом проходить трагічна тема забороненої твор чости і велика туга за книжками. У своїх судженнях про літературу і мистецтво Шевченко категоричний. Саме через те, що поет володіє надзвичайною здатністю вловлювати най- тонші ультразвуки фальші й неправди, ми спостері гаємо його бурхливу, нищівну, експресивну реакцію на псевдокультуру, псевдомораль, псевдорелігію. Такою ж мірою він виявляє і своє захоплення істин ною красою. У студіях над творчістю Тараса Шевченка І. Фран ко звернув увагу на одну з головних естетичних засад поета: ”Се його адорація штуки. Штука є для Шевченка чимсь божественним, вічним, чимсь таким, до чого треба приступати з побожним трепетом. Ве ликі майстри штуки — поети, маляри та різьбярі є для нього предметом культу...” Шевченко продовжує і розвиває, започатковану в добу українського барокко, а головно у філософ ській доктрині Г. Сковороди, ідею божественної сут- ности краси і любови, закладеної в кожній творчій праці. Його не цікавлять догматичні, вихолощені ідеї російського православ’я, де за кожною твоєю посміш кою вбачають лукавого, де на першому пляні буква, а не зміст. Він протестує проти "п’яних кошлатих жерців — священиків” і з жахом оскверненої душі кам’яніє перед "огидними страховищами”, які б мали означати ікони в церкві Святого Георгія у Нижньому Новгороді. "Де ж християнки? Де християни? — з обуренням вигукує він. — Де безплотна ідея добра і чистоти? Скоріше в кабаку, як у цих спотворених тваринних капищах” ("Щоденник”, 27 вересня). У свій труд він закладає біблійний зміст Бога — творця прекрасної живої природи, справедливо поді леної між усім сущим, він закладає євангельський зміст здорового духовного зерна, кинутого на благо датний ґрунт. "Без розумного осмислення краси, — пише поет до Залєського, — людина не побачить всемогутнього Бога... У кожній корисній справі необ хідне захоплення, а воно, — пише далі Шевченко, — здобувається тільки глибоким розумінням краси, безко- нечности,симетрії і гармонії в природі. О, як би мені 2 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
