Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ТАРАС ШЕВЧЕНКО (УРИВОК З ПОВІСТИ "КНЯГИНЯ”) Село!.. О, скільки споминів любих та ча рівних розбуджується в моїм старім серці при тім сердечнім слові! Село!.. І от стоїть передо мною наша бідна, стара, біла хата, з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку яблунька з червоними яблуками, а довкола неї квітник, улюбленець незабутої моєї сестри, моєї няньки терпеливої, ніжної; біля воріт стоїть стара, крислата верба, а за вербою клуня, а за клунею по косогору піде вже сад. Та який сад! Густий, темний, тихий — що й казати: другого такого на всім світі немає! А за садом левада, а за левадою долина, а в долині потічок тихий, ледве дзюрчить; верби та калина оточили його, а темнозелені лопухи широко листі обкутали його. В цім потічку, під навислими лопухами, ку пається білявий, опецькуватий хлопчик; вику павшись, перебігає він через долину та через леваду, вбігає в тінистий сад, падає під першою грушею або яблунею і засипляє здоровим, без журним сном. Пробудившись, він дивиться на протилежну гору, дивиться, дивиться і питається сам себе: ”А що там за горою? Там мусять бути залізні стовпи, що підпирають небо. А що якби піти та подивитися, як там вони його підпирають?” Піду та подивлюся, аджеж то недалеко”. Встав і, не надумуючись, пішов через до лину та леваду просто на гору. І от вийшов він за село, минув царину, перейшов з півверстви полем, а на полі стоїть висока, чорна могила. Він видряпався на могилу, щоб звідтіль поди витися, чи далеко ще до тих залізних стовпів. Стоїть хлопчина на могилі і дивиться на всі сторони: і по той бік село і по цей бік село, а там із-за темних садів визирає церква з трьома банями, покрита білою бляхою. Хлопчик задумався. ”Ні, — думає він, — сьогодні вже пізно, не дійду до тих залізних стовпів, нехай завтра з Катрею. Вона пожене до череди корови, а я піду до тих залізних стовпів”. І він скотився клубком з могили, встав на ноги і пішов, не оглядаючись, до чужого села. На щастя, його зустріли чумаки і, зупинивши, спитали: — А куди ти мандруєш, парубче? — Додому. — А де ж твоя домівка, небораче? — В Кирилівці. — Та чого ж ти йдеш у Моринці? — Я не в Моринці, я в Кирилівку йду. — А коли в Кирилівку, так сідай на мою мажу, товаришу: ми тебе довеземо додому. Посадили його на скриньку, що буває на переді чумацького воза, і дали йому в руки батіг; він поганяє собі воли, безжурний, мов би нічого не трапилося. Під’їжджаючи до села, по бачив він на протилежній горі свою хату і закри чав весело: — Онде, онде наша хата! — А коли ти вже бачиш свою хату, — сказав хазяїн воза, — то й іди з Богом! Він зсадив хлопчину з воза, спустив його на землю і, звернувшися до товаришів, сказав: — Нехай іде собі з Богом! — Нехай іде собі з Богом! — промовили чумаки, і хлопець побіг собі з Богом в село. СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО МОЖЛИВА НЕМОЖЛИВІСТЬ В дільниці міста, де комп’ютер справний, Дивуючись, немов маленькі діти. Людей перетворив на автомат, А дивина була зовсім проста: Де рух і шум нестримно неугавний, Синенький пролісок до соняшного світу, Прохожі зачудовано стоять. З-під снігу, між камінням проростає. "НАШЕ Ж ИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
