Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ТАРАС ШЕВЧЕНКО (УРИВОК З ПОВІСТИ "КНЯГИНЯ”) Село!.. О, скільки споминів любих та ча рівних розбуджується в моїм старім серці при тім сердечнім слові! Село!.. І от стоїть передо мною наша бідна, стара, біла хата, з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку яблунька з червоними яблуками, а довкола неї квітник, улюбленець незабутої моєї сестри, моєї няньки терпеливої, ніжної; біля воріт стоїть стара, крислата верба, а за вербою клуня, а за клунею по косогору піде вже сад. Та який сад! Густий, темний, тихий — що й казати: другого такого на всім світі немає! А за садом левада, а за левадою долина, а в долині потічок тихий, ледве дзюрчить; верби та калина оточили його, а темнозелені лопухи широко листі обкутали його. В цім потічку, під навислими лопухами, ку пається білявий, опецькуватий хлопчик; вику павшись, перебігає він через долину та через леваду, вбігає в тінистий сад, падає під першою грушею або яблунею і засипляє здоровим, без журним сном. Пробудившись, він дивиться на протилежну гору, дивиться, дивиться і питається сам себе: ”А що там за горою? Там мусять бути залізні стовпи, що підпирають небо. А що якби піти та подивитися, як там вони його підпирають?” Піду та подивлюся, аджеж то недалеко”. Встав і, не надумуючись, пішов через до лину та леваду просто на гору. І от вийшов він за село, минув царину, перейшов з півверстви полем, а на полі стоїть висока, чорна могила. Він видряпався на могилу, щоб звідтіль поди витися, чи далеко ще до тих залізних стовпів. Стоїть хлопчина на могилі і дивиться на всі сторони: і по той бік село і по цей бік село, а там із-за темних садів визирає церква з трьома банями, покрита білою бляхою. Хлопчик задумався. ”Ні, — думає він, — сьогодні вже пізно, не дійду до тих залізних стовпів, нехай завтра з Катрею. Вона пожене до череди корови, а я піду до тих залізних стовпів”. І він скотився клубком з могили, встав на ноги і пішов, не оглядаючись, до чужого села. На щастя, його зустріли чумаки і, зупинивши, спитали: — А куди ти мандруєш, парубче? — Додому. — А де ж твоя домівка, небораче? — В Кирилівці. — Та чого ж ти йдеш у Моринці? — Я не в Моринці, я в Кирилівку йду. — А коли в Кирилівку, так сідай на мою мажу, товаришу: ми тебе довеземо додому. Посадили його на скриньку, що буває на переді чумацького воза, і дали йому в руки батіг; він поганяє собі воли, безжурний, мов би нічого не трапилося. Під’їжджаючи до села, по бачив він на протилежній горі свою хату і закри чав весело: — Онде, онде наша хата! — А коли ти вже бачиш свою хату, — сказав хазяїн воза, — то й іди з Богом! Він зсадив хлопчину з воза, спустив його на землю і, звернувшися до товаришів, сказав: — Нехай іде собі з Богом! — Нехай іде собі з Богом! — промовили чумаки, і хлопець побіг собі з Богом в село. СВІТЛАНА КУЗЬМЕНКО МОЖЛИВА НЕМОЖЛИВІСТЬ В дільниці міста, де комп’ютер справний, Дивуючись, немов маленькі діти. Людей перетворив на автомат, А дивина була зовсім проста: Де рух і шум нестримно неугавний, Синенький пролісок до соняшного світу, Прохожі зачудовано стоять. З-під снігу, між камінням проростає. "НАШЕ Ж ИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 35
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
