Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Принесли "ушати”** повні кислого, але п’янкого пива з сироватки. Бляшані маслозаводські горнятка — мірки, повні пива, кружляли з рук до рук. Пиво й їжа розв’язали язики. Шум і гамір у залі посилився. Директор, впоравшися з їжею,|3 трудом утихомирив трохи цей гапас, плескаючи в долоні та дзенькаючи бляшаними горнятками. Тоді виголосив щось на по добу новорічної промови, з якої до присутніх дійшли добре знані слова про щасливу совєтську людину, родіну й партію. На закінчення він гукнув: — Гармошка, давайте гармошку! Директорський стіл відсунули, люди стіснилися ще дужче. Біля печі постало на глиняному полі вільне коло. Там примістився музйка. Він ударив кілька акордів, наче б пробував, чи інструмент грає, чи пальці справні, а тоді заграв Катюшу, а далі Мете лицю та всяку всячину. Дехто кінчав їсти, дехто під співував або хитався під такт пісеньок. Врешті, музй ка заграв тужну Супіко і відразу перейшов на ча стушки. Тоді один чи другий почав притупувати до такту, а за хвилину вже знайшлися охочі танцювати. Директор перший почав дріботіти частушки, закли каючи до танцю спершу своїх найближчих сусідів, а далі викликав когось із тої групи. Чи від пива, чи, може, від чогось міцнішого, він ставав щораз веселішим, голосно викрикував та під співував. Шапку відсунув на вершок голови, вкінці скинув кожушок і гукав у такт частушки: — Давайте, давайте, всі гуртом танцювати! По гуляємо всі разом! — а поглянувши на групу заспаних ’’західняків”, додав: — Не так, як у тих... буржуїв! Наушники його шапки-ушанки підскакували ра зом з ним у такт його вихилясів, від чого на стіні появлялася тінь фантастичного птахо-звіра. Той чи той з робітників виходив на середину та намагався наслідувати веселість директора. Підстри бували, як хто міг, хотів і вмів. Піч, танок, а теж і пиво розігріли усіх. Повітря стало важким від густого запаху паруючої одежі та валянок, кіптяви з каганців та й чаду від паленого кизяка. Дехто поскидав фуфайки чи кожушини. Тільки група чеченців, збита в найтемнішому куті, стояла тісно один біля одного. У своїх високих, шир ших >і ирі, чорних смушевих шапках, здавалися вони височезними піввелетнями. їхню нерухомість помітив розтанцьований директор і намагався кивком руки викпикати одного з них у танець, але вони ще тісніше збились у гурт. Тоді директор протиснувся до них, вхопив пер шого скраю за рукав і витягнув поміж танцюючих. Чеченець чинив опір, але коли вже опинився по середині, зразу підхопив ритм і, наслідуючи ди ректора, жваво затупцював частушку. — Ах ти сякий-такий! Дивіться, як уміє танцювати, — вигукнув директор, відсуваючи з чола шапку, яка зсувалася раз-у-раз на очі. — Хоч усміхнися, а то танцюєш, як на поминках! Ставало дедалі гарячіше, особливо танцюючим близько печі. Директор та й інші вже давно скинули верхню одежу. Фуфайки чи кожушки. Тільки з-під шапок стікали краплі поту. У чеченця теж заблистів піт на чолі. Обличчя розчервонілося. — Скинь кожух! — крикнув-наказав директор. Чеченець ніби не чув чи не зрозумів, далі під скакував до такту. — Скинь, кажу, не чуєш? — підбадьорював ди ректор, але чеченець не тільки не скинув, а ще тісніше загорнув заводську "казьонну” куртку, підперезану ременем. — Скинеш чи ні? — у голосі чути було нотки наказу. На те чеченець зупинився і повернув у бік своїх земляків. Ті щось між собою шепотіли. Директор не здавався. Затримав чеченця за ру кав, заки він встиг всунутися між людей. — Он який ти! Всі веселяться, а тобі що? Не сподобалось? Що ж ти дмешся? Сам свого щастя не розумієш! Скидай кожух, кажу, і йди танцюй! Знайшовся ще хтось, хто притримав упертого чеченця. Директор то реготався, то кляв, розперізував його та почав розстібати ґудзики. Раптом зупинився, вилаявся і пустив чеченця, який, загортаючися щільно у казьонну куртку, швидко втиснувся у гурт своїх. Директор стояв, мов остовпілий. Механічно, за звичкою кидав прокльони, але хміль наче вивітрився з його голови. Виряченими очима дивився вслід че ченцеві, вкінці махнув рукою й сів на найближчу лавку. Присутні так і не знали, що сталося. Тільки ди ректор та той, що стояв поруч, бачили, що під ка- зьонною курткою в чеченця було голе тіло. Він на мав сорочки. ‘ Згірдпива назва, що її дають росіяни всім іншим національностям. “ Ушати — посудина, вживана на маслозаводі для мо лока й молочних продукітв. 10 НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
