Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАЙСЕРДЕЧНІШЕ ВІТАЄМО ДОВГОЛІТНЬОГО РЕДАКТОРА ЖУРНАЛУ ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕЛЬМИШАНОВНУ УЛЯНУ СТАРОСОЛЬСЬКУ з ПРИЙНЯТТЯМ її д о СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. БАЖАЄМО МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я, ДОВГОЛІТТЯ ТА ПОДАЛЬШИХ ТВОРЧИХ ЗАДУМІВ І ЗДІЙСНЕНЬ. ГОЛОВНА УПРАВА СОЮ ЗУ УКРАЇНОК АМЕРИКИ і РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ ’’НАШЕ ЖИТТЯ" УЛЯНА ЛЮБОВИЧ СОРОЧКА ЩАСЛИВОЇ ЛЮДИНИ Сорочка щасливої людини могла б привернути здо р ов ’я каліфа. Знайш ли в кр аїн і тільки одного, чабана, що назвав себе щасливим, а л е ж у нього не було сорочки. У старому не вживаному уже приміщенні масло заводу мали зустрічати Новий рік. Працівники поспі шали туди та вели своїх. Зустріч — зустріччю, Новий рік — Новим роком, та головне — дадуть їсти. Ішли й ішли, витоптуючи глибоку, вузьку стежку через засні жене подвір’я. Посеред залі-цеху кругла залізна піч. Зручно на ложені брили найкращого баранячого кизяку розігрі вали її. Дверцята печі вже почали рум’яніти. Але стіни залі-цеху все ще покривала паморозь. Хто входив, струшував з валянок сніг, обмітаючи їх мітелкою, та, не роздягаючись, шукав місця за столами. Спершу ближче печі, а далі — де було місце. При столі, що посеред залі, засів директор заводу та інші грубші шишки, ті з вільних людей. Далі засідали робітники та працівники, здебільша ’’нацмени”,* тобто казахи й інші тубільці та й заслані. Засідали гуртками: тут азербайджанці, там українці, поляки чи німці Поволжя. У самому куті збились у тісний гурт чеченці. Вони одні прийшли без жінок. Не тому, що їхні жінки не голодні, але так наказував їхній не писаний закон. Благеньке світло каганців-”коптилок” кидало ди вовижні тіні на стіни. Де світло попало на стіну, там мерехтіли, наче новорічна декорація, кришталики мо розного інею. На столах тарілки з пиріжками, начиненими морк вою або мерзлими цукровими буряками. Згодом поя вилися миски гарячої юшки з кусками м’яса. Присут ніх манив запах, але ніхто не осмілювався починати. Ті при першому столі розмовляли голосно, будь- чого вибухали сміхом, клепали один одного по пле чах чи колінах, не звертаючи уваги на те, що інші тільки й чекають, щоб зачерпнути ложкою гарячої юшки, виловити кусень м’яса, закусити пиріжком. Скоса, ніби ненароком, глядять то на їжу, то на ди ректора. Той врешті наче б догадався: — Давайте! Поки гаряче! — сам узявся за їжу. Наче б подуло вітром, сколихнуло людей, усі заметушилися та взялися за їжу. Спершу поволі, обе режно, як їдять ті, хто голоден, а не хоче цього показати. Хвилини мовчазного смакування, а тоді загомоніли розмови, які перейшли в загальний шум і гамір. ’’НАШЕ ЖИТТЯ", БЕРЕЗЕНЬ 1996 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
