Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НАЙСЕРДЕЧНІШЕ ВІТАЄМО ДОВГОЛІТНЬОГО РЕДАКТОРА ЖУРНАЛУ ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ВЕЛЬМИШАНОВНУ УЛЯНУ СТАРОСОЛЬСЬКУ з ПРИЙНЯТТЯМ її д о СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ. БАЖАЄМО МІЦНОГО ЗДОРОВ’Я, ДОВГОЛІТТЯ ТА ПОДАЛЬШИХ ТВОРЧИХ ЗАДУМІВ І ЗДІЙСНЕНЬ. ГОЛОВНА УПРАВА СОЮ ЗУ УКРАЇНОК АМЕРИКИ і РЕДАКЦІЯ ЖУРНАЛУ ’’НАШЕ ЖИТТЯ" УЛЯНА ЛЮБОВИЧ СОРОЧКА ЩАСЛИВОЇ ЛЮДИНИ Сорочка щасливої людини могла б привернути здо р ов ’я каліфа. Знайш ли в кр аїн і тільки одного, чабана, що назвав себе щасливим, а л е ж у нього не було сорочки. У старому не вживаному уже приміщенні масло заводу мали зустрічати Новий рік. Працівники поспі шали туди та вели своїх. Зустріч — зустріччю, Новий рік — Новим роком, та головне — дадуть їсти. Ішли й ішли, витоптуючи глибоку, вузьку стежку через засні жене подвір’я. Посеред залі-цеху кругла залізна піч. Зручно на ложені брили найкращого баранячого кизяку розігрі вали її. Дверцята печі вже почали рум’яніти. Але стіни залі-цеху все ще покривала паморозь. Хто входив, струшував з валянок сніг, обмітаючи їх мітелкою, та, не роздягаючись, шукав місця за столами. Спершу ближче печі, а далі — де було місце. При столі, що посеред залі, засів директор заводу та інші грубші шишки, ті з вільних людей. Далі засідали робітники та працівники, здебільша ’’нацмени”,* тобто казахи й інші тубільці та й заслані. Засідали гуртками: тут азербайджанці, там українці, поляки чи німці Поволжя. У самому куті збились у тісний гурт чеченці. Вони одні прийшли без жінок. Не тому, що їхні жінки не голодні, але так наказував їхній не писаний закон. Благеньке світло каганців-”коптилок” кидало ди вовижні тіні на стіни. Де світло попало на стіну, там мерехтіли, наче новорічна декорація, кришталики мо розного інею. На столах тарілки з пиріжками, начиненими морк вою або мерзлими цукровими буряками. Згодом поя вилися миски гарячої юшки з кусками м’яса. Присут ніх манив запах, але ніхто не осмілювався починати. Ті при першому столі розмовляли голосно, будь- чого вибухали сміхом, клепали один одного по пле чах чи колінах, не звертаючи уваги на те, що інші тільки й чекають, щоб зачерпнути ложкою гарячої юшки, виловити кусень м’яса, закусити пиріжком. Скоса, ніби ненароком, глядять то на їжу, то на ди ректора. Той врешті наче б догадався: — Давайте! Поки гаряче! — сам узявся за їжу. Наче б подуло вітром, сколихнуло людей, усі заметушилися та взялися за їжу. Спершу поволі, обе режно, як їдять ті, хто голоден, а не хоче цього показати. Хвилини мовчазного смакування, а тоді загомоніли розмови, які перейшли в загальний шум і гамір. ’’НАШЕ ЖИТТЯ", БЕРЕЗЕНЬ 1996 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
