Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
факультет міжнародних відносин. Закінчивши філо логію, вона ’’захоплювалася науковою працею, а потім зрозуміла, що та моя робота буде цікава для дуже вузького кола; мені подобалось щось більш практичного і хотілося побачити світ”. У 1970-их роках можливість ’’побачити світ” давав Інтурист. Випускниця Наталка Зарудна знала мови: ”Я починала свою кар’єру як перекладач Інтуриста’’, розповідає вона. Професія перекладача Інтуриста, а згодом дипломата, дала їй можливість досі відвідати понад 50 країн світу, послуговуючись п’ятьма мовами на робочому рівні (українською, російською, англій ською, еспанською й румунською); декількома читає (серед них італійською й польською), і швидко вив чає бодай кілька фраз цілої низки інших мов, з якими їй доводиться зустрічатись. Взагалі, коли мова про мову, Наталка Зарудна — ’’марксист”: вона знає і шанує цитату з Карпа Маркса: ’’Людина стільки разів людина, скільки мов вона знає”. В тому пляні вона вважає, ”що кожний раз, коли ти вивчаєш мову, ти вивчаєш культуру цього народу, ти намагаєшся зрозу міти його психологію, ти більш толерантно починаєш ставитись до нього”. Іще вона переконана, що знання рідної мови іншої людини є своєрідним ключиком, який відкриває серце тієї людини. Для цього вона наводить такий приклад: свого часу вона їздила до Мехіко як перекла дач для групи латвійців. Тут для Зарудної цілком вистачало знання еспанської й російської мов, але спілкуючись щодня з латвійцями, вона почала ко ристуватись кількома латвійськими фразами. Два роки пізніше, коли вона була в Ризі, її туристи з’їха- лися з різних кінців Латвії, щоб привітати і погостити її. Ключик відкрив серця. Таким чином вона послу говувалася, коли подорожувала по різних містах ко лишнього Союзу. "Навіть декілька слів, сказаних рід ною мовою... міняють ставлення людей до вас”. І ще трейнінґ майбутнього дипломата на роботі перекладача був у Зарудної, коли її призначали до груп відвідувачів, яким надавалась особлива увага, групам VIР. Так, вона згадує, як зустріла кінець де- танту з групою американських журналістів. Вона пра цювала з ними саме тоді, коли СРСР ввів свої війська в Афганістан. ”Я бачила, що вони сприйняли це як щось небажане, що цього не може бути, вони не хотіли повірити в це. В той же час вони дуже добре і правильно передбачили наслідки, казали, що це кі нець розрядки”. (Кінець детанту-розрядки мав і пря мий вплив на американсько-українські стосунки. Одним із проявів американського обурення на СРСР з приводу афганської авантюри було рішення не відкривати у Києві консуляту США, хоч підготовча група дипломатів для цього вже працювала в україн ській столиці декілька місяців). Як перекладач Зарудна зустрічалася з багатьма визначними людьми. Вона перекладала Барбарі Буш, коли президент Буш відвідував Київ у серпні 1991 року і була у Верховній Раді, коли американський лідер закликав Україну не покидати Союзу. Перекла дала канадському прем’єр-міністрові Браєнові Малру ні, високим керівникам ООН. Відвідуючи Нікарагуа з хором Верьовки, спілкувалася з дружиною тодішньо го президента Самоси і дала інтерв’ю про Україну, яке появилося у головній газеті цієї країни. Газета скористала з нагоди виступів хору для того, щоб розповісти про Україну. І все це — дипломатична робота, хоч і без дипломатичного звання. Про Україну Зарудна вміє розповідати. Вона наро дилася у Чернівцях, але багато подорожувала по Україні. ’’Моє коріння — частково Сумська, частково Миколаївська область... Жила в Херсоні, потім пере їхала в Київ, а, до речі, мій тато понад 20 років жив у Львові, так що я їздила і туди”, — розповідає вона. А що можна сказати про Н. Зарудну як маму і дружину? У Зарудних два сини, яким 10 і 13 років. Тепер вони у Вашінґтоні, але до того вже побували за кордоном: молодший у Шотляндії, а старший у Польщі, Німеччині й Тунісі. ”Я вважаю, — каже вона, — що чим раніше вони почнуть дивитися на світ, тим ширше буде в них якесь розуміння проблем”. Щодо теми ’’жінка й кар’єра”, у Н. Зарудної немає ілюзій. ’’Дуже важко поєднувати і роботу в міні стерстві, і родину... через те що у нас дуже опе ративне управління: весь час щось трапляється, і субота і кожного дня до ночі, і чергування в нас офіційно є в управлінні”, розповідала вона ще пра цюючи в МЗС. ’’Якби у нас побут був трохи більш організований, то можна було б легше якось і поєдну вати, але все одно діти — вони ж потребують уваги і відчуваєш якусь певну провину кожного разу, коли затримуєшся, щось трапляється і ти приходиш пізно вночі, вони вже лягають спати”. При чому вона сама виховувалась ”в такій родині, де батько і мати дуже багато працювали і я звикла до відповідальности”. Ще школяркою займалася молодшою сестрою, а з 18 років, коли стала студенткою університету, почала жити самостійно, і вона не проти того, щоб давати дітям можливість приймати обдумані самостійні рішення. Тепер сім’я Зарудних, як і в Києві, разом. У Києві чоловік Наталки Зарудної працював у відділі міжна родних зв’язків Митного комітету. У Вашінґтоні він працює у торговельному відділі посольства. Робочі години в посольстві, як і в міністерстві, довгі і у вихідні доводиться виходити на роботу. Треба наді ятись, що в Америці, де побут ’’трохи більш органі зований”, їй буде трішки легше поєднувати роботу й родину. 16 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
