Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
НЕОЦІНЕННИЙ ДАР ОЛЬГА КОБЕЦЬ Ще і ще раз гортаю сторінки не такої вже й великої книжки та думаю, яку небезпеку вона чинила для не так давно почилого радянського суспільства? Ні тобі критики радянської влади та її ’’здобутків”, ні закликів до повалення існуючого ладу... Та й ідеться в книжці про таку глибоку історичну далечінь, що годі й шукати якихось таємних замислів проти ра дянської влади. Хоча, як сказати. Ось, скажімо, ім’я автора: Докія Гуменна. Сучасному читачеві в Україні воно мало що говорить, а ось у тридцяті роки було досить відоме. І не тільки тому, що Докія Гуменна була авторкою талановитих нарисів про тодішнє сільське життя, якими зачитувалися люди. Насамперед тому, що саме про неї говорилося: її твори — то ’’замаскований наклеп на партію, на пролетаріят, на радгоспне бу дівництво, на цілий процес с о ц і а л і с т и ч н о ї реконструк ції”. В цьому тоні відбулася тоді ціла газетна і партій- но-пропаґандивна кампанія. І якщо Докія Гуменна уникнула процесів СВУ або каральних акцій 1937 року, то, мабуть, тому, що голос її вже з початку тридцятих років практично зник з літератури. І лише в еміґрації з’явилися твори, які й скла дають нині літературне ім’я відомої української пись менниці Докії Гуменної. А серед них — і та, яку оце вперше ми побачили тут, в Україні: ’’Благослови, мати!” З другого боку — науковий апарат книжки-казки: тут і М. Грушевський, і М. Аркас, і В. Щербаківський, О. Воропай — ціла бібліотека заборонених імен. А ще ж вчитаймося в текст, скажімо, в такі рядки: ”Чи ж не пробирає священний ’льодовиковий’ мороз по шкурі, коли вдумаєшся, що Київщина, Чернігівщина, Вороніжчина, Полтавщина, Гуманщина, Надпоріжжя, Побужжю, — ці так тільки легко заштриховані моло дою археологією обриси майбутньої України, — що започаткували вони своє життя десь 50 тисяч років тому, якщо не значно давніше? Ось із якого часу треба починати нашу історію, бо це звідти б’ють наші джерела. Ще Московщина вся стояла під дво кілометровими горами криги, як по Україні вже буйно процвітало життя”. Ось тоді й стає зрозуміло, чому книжка-казка Докії Гуменної ’’Благослови, мати!”, яка вийшла у США 1966 року, майже тридцять років була неві домою в Україні. Щойно цього року Видавничий дім ’’Києво-Могилянська Академія” у Києві дав змогу про читати цю навдивовиж цілісну, написану ніби на од ному подихові, книжку. Правда, я передбачаю зверхньо-іронічну посміш ку на устах деяких українських вчених-істориків, ска жімо, академіка П. Толочка. Про яку Україну, та ще й 50-тисячолітньої давности, можна говорити, якщо на віть період Київської Руси він не визнає, в 70-ті роки облудно ввівши в історіографію інший, обтічніший термін ’’Дрєвнєй Русі”. На таких позиціях академік стоїть і нині: ’’української нації, як державно-політич ної спільности ніколи не існувало”, як не існує понять ’’корінний народ”, ’’одвічність проживання”, а "єдиним привілеєм українців є те, що вони дали назву країні, і їх мова визнана державною”. Далі —’’нульовий ва- ріянт громадянства” (газета ’’Кієвскіє новості”, 20 жовтня 1995). Не дивуймося таким. Вони й про рідну матір не скажуть, що то їхня мати. Скажуть, що це жінка, котра дала їм життя — та й годі, далі — суцільно їх власна історія. Книжка Докії Гуменної адресована не тим, хто, крім себе, не знає нікого. Вона для тих, хто хоче знати, ”де і коли з’явилися наші прапрадіди, хто і коли творив звичаї, вірування, мову, пісні, відмінно українські”. ’’О Трипілля, сім тисяч років тому! — вигукує письменниця в передмові. — Ти так само давнє, як і Єгипет чи Шумер. Відтоді, значить, і мій родовід? Це відомо вже з наукових археологічних звітів, та хочеться, щоб це усвідомила й кожна україн ська людина”. А що таких — допитливих, уважних, ідеологічно незашорених, в Україні стає щораз більше, а особливо серед молодшого покоління, яке вже у школі вивчає і Грушевського, і Аркаса, й Воропая, то можемо тільки тішитися з того факту: маємо крім них ще й казку-есей Докії Гуменної. Схвильовано, зі справжнім трепетом першовідкри вача, передає вона читачеві своє бачення історії, свою версію творення української нації. І нехай увін чаний академічним званням П. Толочко скільки хоче говорить про те, що української нації не існує, ми, українці, знаємо, що ми були на цій землі завжди. Отож нам цікаво знати, як саме ми стали українцями, і книжка Д. Гуменної дає на це запитання відповідь. Таку, як це їй уявляється. Ми можемо з нею погод жуватися, а можемо де з чим і посперечатися, однак нам дуже цікаво вирушити в подорож, яка триває в часі ледве не 50 тисяч років. Чого тут тільки не знайдеш! Ось, скажімо, жіночі глиняні зображення епохи оріньяку на території ни нішньої України — з Мізина на Чернігівщині. Вони дуже подібні на інші зображення, скажімо з Віллен- дорфу (Австрія) або Костенків (Вороніжчина). Автор ка осягає цей символ дещо незвичайно для нас: через етимологію самого слова ’’жінка”, якому вона дає відповідники з французької, англійської, росій ської, старослов’янської, грецької і доходить неспо дівано до висновку про спорідненість понять ’’жінка”, ”жар”, ”чар”, ”цар”. Цим самим пояснюється справді божественне походження ’’царя” — це була жертвен- 6 НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
