Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Як було сказано вище, ікона була витвором і засобом вираження християнських ідей. Як складова частина старохристиянського мистецтва розвивалася в двох періодах: перший — до медіоланського едикту Константина Великого, в 313 p., другий — після медіоланського едикту, коли християнство стало державною релігією. В 330 році столицю перенесено до Візантії, яка стала зватися Константинополем, що дало початок Візантійській імперії. В першому пе ріоді, званому катакомбним, коли християни діяли в підпіллі, мистецтво служило людям убогим і мало напівпримітивний характер в порівнянні з мистецтвом поганського суспільства. В катакомбах, де відбува лися зібрання перших християн, а також захоронення померлих, стали появлятися мальовила в техніці фрески. Це були символічні зображення: риби, птиця, виноград, якір, Добрий Пастир, а також мотиви, запозичені з античної мітології —Орфей, Ерос і Психея, сцени Старого Завіту — жертва Авраама, ковчег Ноя, Даниїл серед левів, сцени Нового Завіту — воскресіння Лазаря, розмноження хліба і т. п. Найбільш відомі мальовила находилися в Римі, Неаполі, Сицилії та Сардинії. Вже перші фігуральні зображення в старохри- стиянському мистецтві викликали застереження, що випливали з традиційних тлумачень першої заповіді Декалогу, підтримуваних Тертуліяном та Лактанцієм. Ця позиція дала про себе знати в найбільш бру тальній і варварській формі у VIII-IX ст., відомій під назвою ’’іконоклязму”, а також у XVI ст. заініціована Лютером. Іконоборчі рухи мали під собою певний ґрунт: ікони ставали подекуди предметом такого по- читання, яке було належне лише Богу. Під впливом зростаючого спіритуалізму почат кові впливи античного реалізму і гелленістичного ілюзіонізму почали уступати своє місце деформації та мистецтву знаків і символів. Малярство і різьба перестали зображати світ дійсний, а творили новий надреальний світ за допомогою нових засобів виразу, таких як фронтальне зображення, площинність, застосування відворотної перспективи. Запам’ятаймо! Те, що відкинуло візантійське мистецтво в пошуках засобів виразу, як щось непридатне для голошення ним християнських істин, прийме на своє озброєння західній Ренесанс кілька століть пізніше. Візантійське мистецтво відзначалося великим по чуттям монументальности, неперевершеними зраз ками чого може служити як архітектура — Св. Софія в Константинополі, — так і мозаїка Сан Вітале і Сан Аполінаре Нуово в Равенні, мозаїка і фрески св. Софії і Михайлівської церкви в Києві та багато інших. Сувора ієрархічність державного ладу, вершиною якої є цісар, досягає свого апогею за панування Юстиніяна в VI ст. Ієрархічність, яка панувала в дер жаві, знаходить своє віддзеркалення в розміщенні зображуваних постатей на стінах храмів. Всі зобра ження розміщуються в окресленому порядку і зв’язку згідно із старанно розробленою схемою. Система розміщення і розпису відшліфовувалась, набула чіт- кости і завершености. Перехід від Базилікового типу храму до хрестокупольного сприяв як формуванню образу Марії-Оранти і Христа-Пантократора, так і розміщенню всіх інших зображень. Христа представ ляють як учителя в оточенні апостолів, або як Володаря світу Пантократора, який говорить: ’’Небо — це мій трон, а Земля — це мій підніжок”. Мистецтво ікони є поважне і просте. Ніяких зайвих деталів, які б псували цілісність, ніякого реального оточення для зображуваних постатей. Тло абстрактне, в основно му, золоте, на якому стоять безтілесні вертикальні постаті у строго удрапованих складках шат, з руками у молитовному жесті, широко відкритими очима див ляться на нас. Плоскі, лінеарні силюети прилягають до поверхні тіла, створюючи величаві композиційні єдності. Покриті мозаїками стіни храмів змагаються між собою багатством, блиском, кольористичною гармонією. Незважаючи на обмежену палітру, яка складається з білил, сині, зелені, червені й золота, — вони вражають силою свого виразу. Всяке відтво рювання реальности чуже цьому мистецтву. Відсутній рух, жести, різноманітні положення тіла. Малярство ікони шукає форм постійних, спокійних, простих, узагальнених, щоб врешті дійти до одностайности і схематизації. Один з отців Сходу, Григорій Великий, писав: ’’Зображення роблять в храмах для того, щоб ті, хто не знає грамоти, принаймні дивлячись на стіни, чита ли те, що не в змозі прочитати в книгах”. Таке визна чення завдання живопису, висловлене в IV ст., як не можна краще віддзеркалює функції церковного ма лярства Західньої Церкви, починаючи з Ренесансу до наших днів. Якщо малярство Східньої Церкви концентрується на розкритті Божої природи Христа, то Західня Церква розкриває людську Його природу. Доменою малярства Сходу є потойбічний світ, небо, доменою Заходу — Царство Боже на землі. В поле зору мистців Заходу попадають, перш за все, сцени діяльности Христа, апостолів і святих тут, на землі. Зображування подій, які відбувалися на землі, вима гало таких засобів вислову, такої мистецької мови, яка відповідала б реаліям подій. Такою мовою міг стати лише реалізм. Це побіжний огляд питань, пов’язаних з церков ним малярством Сходу і Заходу, зокрема іконою, з можливістю чи неможливістю її розвитку в наш час, а в зв’язку з цим — з доцільністю продовження візантійських традицій, вибору пластичної мови для виразу в найбільш переконливій формі науки Христа. Його треба сприймати як вступ до ширшої та більш поглибленої розмови. НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 13
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
