Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
то 11 сімей жило в школі і прийшли комісари (руські), щоб виселяти. Той страх мені добре запам’ятався. Мужчини сховалися нагору, а ми, діти, були вже так навчені бідою, що не видали їх. Комісар стріляв в стелю і питав: ”Где мужчиньї?” А одного чоловіка поставили до стіни і навколо нього стріляли, щоб згодився виїжджати. Наша родина також не хотіла виїжджати, але приїхали поляки грабити пасіку, на пали на триюрідну сестру, роззували її... Люди покликали воїнів УПА, що в той час були в селі, і вони побили тих польських бандитів. Вистріли почули радянські солдати, приїхали, взяли нас на воза і повезли на станцію. Це був листопад 1945 року. Не було вже як лишатися. Документи пере- селенчі були в Херсонську область, але один погра- ничник казав батькові: ’’Матвію, не їдь туди, бо пропадеш” . У нас було п’ятеро малих дітей. Батько послухався і залишився в Сокалі. Переселенчі доку менти маю ще... Розповідає Катерина Мірчук (1924 р. нар.) з села Ощів на Грубешівщині: ”У нашому селі було більше українців, але було й трохи поляків, які говорили по- українськи, вони по-польському й говорити добре не вміли. Стосунки з поляками були добрії і до 1937— 38 років. А тоді вже починали якісь ’’кракуси” ходити польськії, до костела стали заганяти людей. У селі було дві церкви. Одна мурована 1905 року збудована, а дерев’яну стареньку закрили. Я вам скажу, що ще за тамтої Першої світової війни багато наших людей виселяли в Росію, на Україну. Тоді вже хто вертався, то багато переходили на поляків. То ті українці, що перейшли на католиків, то були ще гіршії католики, як справжні поляки. Наше село біля границі першеє, то багато людей в 1944 році повтікало, а хто зостався, то вимордували. Спалили все село, залишилося пару хат, то ночою прийшли і допалили... так що все село згоріло. Ми були записані в Полтаву. Це вже був 1945 рік. Нас довезли до Сарнів біля Рівного і там ми стояли цілу добу. Кажуть, що повезуть нас на кращі землі. Ми вже думали, що в Сибір, боялися... Але повезли назад на Волинь”. Розповідає Валентина П’ятничко (1922 року нар.): ’’Народилася я у селі Пиніне на Томашівщині. У нашому селі жили самі українці. Поляків три родини було, навезли їх із Мазурів і віддали їм ліпші землі. Поляки ті з нами говорили по-українськи, товари шували з нами. Одружилася я в 1943 році, під час війни. Весілля було маленьке, бо то війна. А у 1944 році я вже мала сина. Поляки нападали на нас. У нас був схрон, бо ж маленька дитина була, чоловік на полі викопав, то я там ховалася. Як наїхали поляки, то я вибігла на поле, я ніц не брала, тілько пелюшку і дитину... а їсти нічого не взяла: Чую, вже кулі блискают. Я втікала, було мені важко, то я поклала дитину і скинула чоботи, а люди думали, що дитину кинула... Та де? Ми ховалися у Галичанському лісі. Вивезли нас у 1945 році. Село спалили наше дочиста”. І записано таких ще десятки розповідей, у кожній з них велика трагедія українців Холмщини і Підляш- шя. Сьогодні вони вже не мріють повернутися на свою землю. Вивезені на Південь України у 1944— 45 роках, поверталися кіньми, на коровах назад на Во линь, Галичину, щоб бути ближче до рідних місць. У степах повоєнних було їм голодно і незвично. Старше і молодше покоління холмщаків, хоч і не живе тепер компактно, але як заповіт тих тисяч не винних жертв, плекає паростки культури Холмщини і Підляшшя. Організовано Товариство ’’Холмщина” у Львові, Сокалі, Володимир-Волинську, Луцьку, Рів ному. Мають співочі гурти, хори. Співають переважно пісні з Холмщини, які дбайливо записують від стар ших людей. Зберігають чудом вцілілі предмети по буту, народного ткацтва, одягу. Вчителі, лікарі, крає знавці описують спогади холмщаків про трагічні події 1943— 1945 років, про нищення церков, збирають до кументи і фото. Холмщани на Львівщині і Волині вразили мене своєю лагідністю, добротою, працьовитістю. Всі, хто з Холмщини, дуже дружні між собою. Проблема збе реження культури холмщан потребує окремого до слідження, яке розпочалося зусиллями вчених етно графів та мистецтвознавців Київського національного університету ім. Т. Шевченка та Інституту мистецтво знавства, фолкльористики та етнології ім. М. Риль ського Національної Академії Наук України. ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 11 Руїни Данилової веж і під Холмом. XIII cm. Ruins of Danylo’s tower near Kholm. XIII century.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
