Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
горить, крик... Корови ревуть, коні ржат. Страшно було, страшно... Тато казав: ”Я нікому нічого не зро бив, мене ніхто бити не буде, не втікайте”. Він боявся, щоб ми малі самі не зосталися. (Плаче). Тато казав: ’’Аби вже, як будут бити, то щоб всіх побили і тих троє малих не зосталося...”. А наоборот сі стало... Усіх побили, а нас троє малих зосталося... (Плаче). Нас було п’ятеро у батьків. Брат і сестра були вже великі, а нас троє дівчаток було малих. Мені дванадцять, а меншим — одинадцять і дев’ять. Ми бігли через якусь річку, в різні сторони. Ми втікли, а батька і брата замордували в хаті поляки. Мама була в родичів, як почула, то пішла хоронити батька з старшою сестрою нашою. їх там тоже забили обох. Забили всіх... (плаче), а хто їх там поховав, я вже не знаю. Що там сі стало, далі вже нічого не знаю. Ми були голі і босі, йшли вже додому, щоб і нас там побили, бо нам не було де подітися. Та тітчин зять нас перестрів і відвіз до маминих родичів коло Тома- шова. У грудні 1944 року ми виїхали з ними на Україну. Від 8 березня до 25 березня 1944 року горіли день і ніч всі українські села Грубешівського повіту. Тоді й Сагринь спалили — старинне українське село. Люди ховалися там в постерунку. Вночі їх там усіх побили, а село спалили. Десь більше, як сімсот чоловік загинуло. Грубешівщина то сама Україна, села то всьо, всьо українські села були, то там най більше били. Хату нашу на Холмщині спалили, могили батьків заорали. Сусіди-поляки тримают ту землю нашу. Цвинтар заорали, що навіть знаку нема, де був наш цвинтар. Засіяно, всьо чисто, елеґантсько... Тіль ки кущ бзу, що коло церкви стояв, лишився, а церкву розвалили. Гарна була, дерев’яна... Я була там два рази. Боялася туди їхати, бо діти дома зоставила”. Розповідає Євгенія Сагайко (1921 року нар.): ”Я народилася у селі Варишині (Верешин), а заміж вийшла в село Ласків і там жила. У Ласкові було тільки кілька родин поляків, а то все українці. Ті поляки також по-українському говорили, вони по- польському добре і не вміли. У нашому селі було 114 хат і поляки спалили всі дощенту. Люди втікали в церкву і тую церкву з людьми спалили. Забили 10 березня 1944 року 260 душ у Ласкові. Хто лишився в живих, повтікали хто куди. Я втікала з братом малим, лізли вночі ровом на четвереньках. Ми втікали у Варишин, до діда з бабою. Жили в них, а Варишин спалили 22 березня. У нас діда з бабою живком порозрізували... (Плаче). Не вбили, а живком... По- койний тато мій з братом викрали їх і хоронили, але дітям не показували, щоб не кричали... бо ховали крадькома. Якісь там ящики збили, одежу на них поклали і так поховали. За добу на Грубешівщині спалили тоді дванадцять сіл. Це Модринь, Сагринь, Черничин, Масломичі, Ласків. Це вбивали ж наші поляки-сусіди. У с. Ласкові сім’ю Міхалка Сегеди всю вибили і голови поскладали навколо схрона”. Розповідає Зиновій Стефанюк (1934 року нар.) з села Верховина на Холмщині: — Армія Крайова напала на наше село коли вже руські були. Вони нам говорили: ”Ти посеешь, но не пожнешь...”. А наші люди боронилися, не хотіли їхати. Казали: ” Ми посієм, ми й пожнем”. Хотіли вивозити, то чоловіки ховалися в лісі і тоді поляки напали вдень. Пам’ятаю, 11 година дня була. Мені 11 років тоді було. Сидимо з такими ж хлопцями на оболонню біля хати, аж тут їдуть військові, у польській формі, по 5-6 чоловік на возах, з карабінами. Це було 6 червня 1945 року. Розвернулися посеред села і одні поїхали вправо, другі — вліво. їх було багато. За три години вбили 204 особи, а записано 196. Брат мій точно знав. Ми з мамою чудом залишилися живі, втікли. Загинули в основному старі, жінки, діти. На другий день звозили людей і всіх хоронили в одній могилі. Перестиляли шари покійників околотом. Я бачив тоє... Могилу високу висипали... На другий день мама відправила мене до Холма і так нас вивезли на Україну, вже у 1945 році. Ми були в Кіровограді, родин 20 наших жили просто неба на станції до снігу. Батьки десь ходили, щось заробляли, а ми на мішках сиділи. Так кілька місяців, а тоді тікали звідтам з торбами на плечах. В Жмеринці я загубив маму, знайшов її аж в Тернополі. В селі біля Тернополя люди нас підібрали і ми там жили. Виріс, оженився на холмщачці з села Ріплин. Так само її батька забили. З Томашівщини вона. Як ми їздили співати до Польщі, то я кажу жінц;: ’’Ходи, підем до твої хати”. Не схотіла, побоялася. А я ні, я ввечері таки поїхав додому (в село Верховину). Як їхав, то просто мурашки поза шкіру лазили. Думав дорогою, коли я вже приїду додому? Все пізнав, тільки багато є нових будинків... Я тоді йшов селом і думав собі: ту жив той, ту жив той... а декого вже забув. Дві родини вціліли з нашого села, не знаю як. Річка йшла до нашого села. Знаю, що була широка, а тепер вузенька. Ми там дітьми рибу лапали вудками. Карпи там водилися. Сниться мені часто моє село... Розповідає Анісія Петришин (з дому Мартинюк), народжена у селі Верешин (в народі кажуть ’’Ва ришин”) на Грубешівщині: ”Не було мені шести років, як село наше спалили у 1944 році. Як виїхали, то мала 7 років, але добре все пам’ятаю. В Сокалі після війни проживало близько 80-ти родин з нашого села. Вони часто розказували, а я слухала. Наше село згоріло 22 березня 1944 року, а вивозили нас у 1945 році.” В. Б.: — Скажіть, будь ласка, чи їхали люди добровільно? Анісія Петришин: — Нє, не їхали добровільно. Одиниці такі були, які нічого не мали крім хати, або жили у панських дворах. А ті, що мали своє поле, морґи, вони не їхали добровільно. Як село згоріло, 10 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
