Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З документів відомо, що 9 вересня 1944 року між польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про переселення українців з Холмщини, Підляшшя (а також Надсяння і Лемківщини) до України, а поляків — до Польщі. В угоді було наголошено на добровільному принципі переселення. Як це було насправді ’’добровільно” розпові дають живі свідки трагедії виселення українців-холм- щан і підлящан з рідної землі. З їхніх численних розповідей, записаних у 1994—1995 роках, можна довідатися про замовчувані аспекти відомої акції ’’Вісла” і її підготовку. Загальна теза багатьох розповідей про добро сусідські стосунки українців і поляків — до 1937—38 років. Політики Польщі і Москви влаштували зни щення тут українського етносу. Розповідає колишня жителька села Моложів Гру- бешівського повіту на Холмщині Ніна Садовець (на роджена 1926 p.): — У нашому селі жили українці і поляки. До 1938—39 років жили ми в дружбі з поляками. Ходили ми не раз до поляка щедрувати. Вони ходили до нас на Святий вечір, на кутю, бо то смачнеє, а вони не варили. А ми на їхнє Різдво до них ходили. Та зібрали тоди зібраннє і сказали, щоб ми переходили на по ляків (цебто вихрестилися на католиків). Українці всі відмовилися. Тоди по хатах почали ходити ночою... Казали Армія Крайова, але яка то армія? То поляки з нашого та сусідніх сіл. Приходили і в муку нафту наливали, подушки розпускали і пір’я по хаті летіло. Погрожували. Втоди вони церкву нашу стали валити, а вона була міцна, з цегли. Забили тоді нашого свя щеника, мучили його. Наші батьки затяті були, всім жертвували, а на поляка не переходили. Тоді в березні 1944 року по ляків попередили і вони кудись вибралися на ніч, а банда ця напала ночою і давай палити і бити наших людей. Люди втікали в підвали, льохи, то поляки запалювали солому і там вони душилися. Хто втікав — забили. Коні, корови погоріли. Я якраз виїхала в Грубешів на навчання. Бачимо, горить у нашій сто роні. Думали, що то село Теребінь горить. Аж тут на другий день везуть погорілих людей на фірах. Спи тали, а вони: ”Ми з Моложева”... Я поїхала в село, бо там батьки, брат. Іду селом, там забите лежить, там задушене: люди, корови обгорілі. Коти нявкають, кури кудкудачут. Прийшла на двір і зомліла. Батьки мої переховалися в криївці. Ми не хотіли їхати, ховалися, думали минеться. Та в грудні 1944 р. нас поляк-сусід по секрету по передив: ’’Втікайте звідси, бо будемо від Буга зачи нати і всіх душити”. Поляки нас гнали до Вуглева (прикордонне село). Нас звезли, посадили по чотири родини в товарняки і сказали: ’’Вибирайте — Запо ріжжя, Херсон, Одеса”. Поїхали в Одесу, поселили нас в господаря. Добре приймали, але біда, їсти нема чого. Ми давай вертатися. Сім неділь возами їхали з Одеси до Тернополя. Пізніше переїхали до Львова, а нас тут тепер називають ’’москалями”, бо ми православні. Там били і тут не люблять... Юлія Теслюк (має 90 років) розповідає, що наро дилася в селі Суховолля на Холмщині. Батьки її мали 13 морґів поля. Наприкінці війни поляки все забрали з хати. Голюткі (голі) стіни залишили, а ми зосталися обкрадені і роздягнені. Розповідає і плаче, плаче старенька: ”Бив свій садок, своє полє, було добре і треба було всьо кинути і їхати у світ. Розібрали всьо бандити розмаїте польськії. Я прошу (плаче) вас ... і говорю з розхвильованим серцем і сльозами, що скілько живу тут тілько сниться мені моя хата в Суховоллі. Моє полє, мій садок, мої черешні... моя дорога хата моїх батьків. Допоможіть мені, щоб я поїхала там хоч іще раз, я чуюся на здоров’ї... Хочу вклонитися гробам моїх батьків”. Розповідає Віра Левицька (з дому Жеребець), уроджена в селі Городиславичі коло Томашова: — За Польщі була тільки польська школа. Навіть на перерві забороняли між собою говорити ”по-на- шому” (цебто по-українському). А з батьками гово рили на своїй мові. Русинами нас називали. У Го- родиславичах були самі українці, поляків лише п’ять родин було. Я була мала ще, то на село нападали поляки, якісь ’’кракуси”. Це у 1938 році. Вриваються вночі в село, до хати ввійдуть, перини і подушки розріжуть, борошно з нафтою і піском перемішають. Заставляли, щоб на поляків (католиків) переходили, але наші не хотіли. А вже в березні 1944 року, то вже місця собі не можна було найти. Вже в хаті ніхто не спав. Поляки страшно мучили. Ми ще трохи ліпше жили, бо по сусідству поляк жив, то він попереджав, щоб ховалися. Дітей посилав. А потім і він сказав: ”Ви перші підете на мотузок. Це буде завтра. Я сьогодні не маю часу”. Ми втікали ночою на Гали чину. Тут скоро прийшли совєтські і ми вернулися додому. В хаті вже було пусто, все забрали поляки. Два тижні було тихо, а потім почали мордувати вночі людей. Неможливо було жити. Спали, не роздяга лися, в соломі, в криївках. Мусіли їхати, бо життя не було. Ми поїхали в Запоріжжя в село Біляївку. А там біда, голод. Ми верталися на Волинь на коровах. Розповідає Лідія Вільнярчук: ’’Мій батько був з села Снятичі, а мати з Невіркова на Холмщині. Тато заробив трохи грошей в Америці і купив землю на хуторі. Там ми і жили. То все пригадати, то дуже страшно. (Плаче). Ми ходили в польську школу, то нам забороняли говорити по-українськи. Ми втікали на релігію, а вже в 1939 році забороняли, щоб ми не вчили православної релігії. А ми ж привикли до свої мови, до обрядів, до свят, до всього свого... У березні 1944 року поляки почали бити всі села Грубешівщини. На дворі хоч голки збирай, кругом ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
