Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
З документів відомо, що 9 вересня 1944 року між польським Комітетом національного визволення та урядом УРСР було підписано угоду про переселення українців з Холмщини, Підляшшя (а також Надсяння і Лемківщини) до України, а поляків — до Польщі. В угоді було наголошено на добровільному принципі переселення. Як це було насправді ’’добровільно” розпові дають живі свідки трагедії виселення українців-холм- щан і підлящан з рідної землі. З їхніх численних розповідей, записаних у 1994—1995 роках, можна довідатися про замовчувані аспекти відомої акції ’’Вісла” і її підготовку. Загальна теза багатьох розповідей про добро сусідські стосунки українців і поляків — до 1937—38 років. Політики Польщі і Москви влаштували зни щення тут українського етносу. Розповідає колишня жителька села Моложів Гру- бешівського повіту на Холмщині Ніна Садовець (на роджена 1926 p.): — У нашому селі жили українці і поляки. До 1938—39 років жили ми в дружбі з поляками. Ходили ми не раз до поляка щедрувати. Вони ходили до нас на Святий вечір, на кутю, бо то смачнеє, а вони не варили. А ми на їхнє Різдво до них ходили. Та зібрали тоди зібраннє і сказали, щоб ми переходили на по ляків (цебто вихрестилися на католиків). Українці всі відмовилися. Тоди по хатах почали ходити ночою... Казали Армія Крайова, але яка то армія? То поляки з нашого та сусідніх сіл. Приходили і в муку нафту наливали, подушки розпускали і пір’я по хаті летіло. Погрожували. Втоди вони церкву нашу стали валити, а вона була міцна, з цегли. Забили тоді нашого свя щеника, мучили його. Наші батьки затяті були, всім жертвували, а на поляка не переходили. Тоді в березні 1944 року по ляків попередили і вони кудись вибралися на ніч, а банда ця напала ночою і давай палити і бити наших людей. Люди втікали в підвали, льохи, то поляки запалювали солому і там вони душилися. Хто втікав — забили. Коні, корови погоріли. Я якраз виїхала в Грубешів на навчання. Бачимо, горить у нашій сто роні. Думали, що то село Теребінь горить. Аж тут на другий день везуть погорілих людей на фірах. Спи тали, а вони: ”Ми з Моложева”... Я поїхала в село, бо там батьки, брат. Іду селом, там забите лежить, там задушене: люди, корови обгорілі. Коти нявкають, кури кудкудачут. Прийшла на двір і зомліла. Батьки мої переховалися в криївці. Ми не хотіли їхати, ховалися, думали минеться. Та в грудні 1944 р. нас поляк-сусід по секрету по передив: ’’Втікайте звідси, бо будемо від Буга зачи нати і всіх душити”. Поляки нас гнали до Вуглева (прикордонне село). Нас звезли, посадили по чотири родини в товарняки і сказали: ’’Вибирайте — Запо ріжжя, Херсон, Одеса”. Поїхали в Одесу, поселили нас в господаря. Добре приймали, але біда, їсти нема чого. Ми давай вертатися. Сім неділь возами їхали з Одеси до Тернополя. Пізніше переїхали до Львова, а нас тут тепер називають ’’москалями”, бо ми православні. Там били і тут не люблять... Юлія Теслюк (має 90 років) розповідає, що наро дилася в селі Суховолля на Холмщині. Батьки її мали 13 морґів поля. Наприкінці війни поляки все забрали з хати. Голюткі (голі) стіни залишили, а ми зосталися обкрадені і роздягнені. Розповідає і плаче, плаче старенька: ”Бив свій садок, своє полє, було добре і треба було всьо кинути і їхати у світ. Розібрали всьо бандити розмаїте польськії. Я прошу (плаче) вас ... і говорю з розхвильованим серцем і сльозами, що скілько живу тут тілько сниться мені моя хата в Суховоллі. Моє полє, мій садок, мої черешні... моя дорога хата моїх батьків. Допоможіть мені, щоб я поїхала там хоч іще раз, я чуюся на здоров’ї... Хочу вклонитися гробам моїх батьків”. Розповідає Віра Левицька (з дому Жеребець), уроджена в селі Городиславичі коло Томашова: — За Польщі була тільки польська школа. Навіть на перерві забороняли між собою говорити ”по-на- шому” (цебто по-українському). А з батьками гово рили на своїй мові. Русинами нас називали. У Го- родиславичах були самі українці, поляків лише п’ять родин було. Я була мала ще, то на село нападали поляки, якісь ’’кракуси”. Це у 1938 році. Вриваються вночі в село, до хати ввійдуть, перини і подушки розріжуть, борошно з нафтою і піском перемішають. Заставляли, щоб на поляків (католиків) переходили, але наші не хотіли. А вже в березні 1944 року, то вже місця собі не можна було найти. Вже в хаті ніхто не спав. Поляки страшно мучили. Ми ще трохи ліпше жили, бо по сусідству поляк жив, то він попереджав, щоб ховалися. Дітей посилав. А потім і він сказав: ”Ви перші підете на мотузок. Це буде завтра. Я сьогодні не маю часу”. Ми втікали ночою на Гали чину. Тут скоро прийшли совєтські і ми вернулися додому. В хаті вже було пусто, все забрали поляки. Два тижні було тихо, а потім почали мордувати вночі людей. Неможливо було жити. Спали, не роздяга лися, в соломі, в криївках. Мусіли їхати, бо життя не було. Ми поїхали в Запоріжжя в село Біляївку. А там біда, голод. Ми верталися на Волинь на коровах. Розповідає Лідія Вільнярчук: ’’Мій батько був з села Снятичі, а мати з Невіркова на Холмщині. Тато заробив трохи грошей в Америці і купив землю на хуторі. Там ми і жили. То все пригадати, то дуже страшно. (Плаче). Ми ходили в польську школу, то нам забороняли говорити по-українськи. Ми втікали на релігію, а вже в 1939 році забороняли, щоб ми не вчили православної релігії. А ми ж привикли до свої мови, до обрядів, до свят, до всього свого... У березні 1944 року поляки почали бити всі села Грубешівщини. На дворі хоч голки збирай, кругом ’НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1996 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
