Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
На Чигиринщині Агатангел Кримський записав у 30-их роках XX сторіччя такі, новорічні побажання: ”На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Роди Боже, жи- то-пшеницю, всяку пашницю, на оборі бика й телицю, а на кошарі — барана й ягницю, а в скрині — грошей криницю, а на лежанці — дітей копицю, щоб за припічок бралися та на піч видиралися!” На Терно пільщині посівальники примовляють: ”Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Добридень! Будіьте здорові з Новим роком та з Василем! На щастя, на Новий рік, щоб краще вродило, як уторік: жита-пше- ницю, всяку пашницю, коноплі під стелю, а льон по коліна, щоб у вас, хрещених, голова не боліла! Добридень! Будьте здорові з Новим роком, добрим здоров’ям”. На Новий рік уникали чвар і сварок у сім’ї, з сусідами, щоб увесь рік пройшов у мирі й злагоді. 18 січня — Святий Вечір, або ще називають ’’Го лодна кутя”. Готують 12 страв. Увесь день до вечері — нічого не їдять. Свяченою водою кроплять хату, двір, клуню, стайню, а потому моляться і сідають вечеряти. На Гуцульщині перед Святвечором ґазда майструє дерев’яного хрестика, уквітчує його василь ками, калиною, свяченим зіллям, кропить свяченою водою і прибиває на воротях — від лихого ока. У центральних регіонах батько, набравши ложку куті, кличе мороза: ’’Морозе, морозе! Іди до нас ве черяти, та не поморозь нам картоплі, квасолі, огірків, буряків, а у полі — жита, пшениці, проса, гречки”. Потім підкидає кутю до стелі. Добре, коли зернята прилипають до стелі — то на урожай і на здоров’я”. Після вечері виходять надвір і стріляють з руш ниці — проганяють кутю. Дівчата й парубки йдуть на лід і вирубують ’’Йордан”, ’’гордань” — льодовий престол з хрестами, в якому заморожували калину, квіти. На Водохрище тут святили воду. 9 січня — Водохрище, або ’’Йордань”, що похо дить від назви знаменитої біблійної ріки Йордан, в якій охрещено Ісуса Христа Вранці на Водохрище священик святить воду. Під час освячення тричі стріляють з рушниці — прога няють ’’коляду”. Від цього дня колядувати вже не можна. Освячену на Водохрище воду в народі вважали вельми помічною від усіляких хвороб, особливо від переляку, наврочування. Нею кропили місце при бу дівництві житла, на пожежі тощо. Святкують три дні. Після того вже можна все робити, окрім прання, аби не забруднити освячену воду нечистою силою. Після Водохрища розпочинаються м’ясниці. У цей час справляють найбільше весіль, бо пора вважається щасною для шлюбу. Не можна не побачити раціо нальне зерно у віруваннях про щасний час для весіль. У лютому селяни загалом були вільні від сільсько господарських робіт і мали достаток харчів для свят кової трапези. Крім того, невістка, влившись у чужу сім’ю, мала час для адаптації у родині чоловіка і з початком весняних робіт легше входила в її трудовий ритм, що багато важило для формування здорових сімейних стосунків у селян. 15 лютого — Стрітення. Цього дня, казали в народі, зима з літом бореться: ’’Зима приходить з пирогом, а літо з батогом". Із святом зустрічі зими з літом пов’язували чимало прикмет щодо погоди, вро жаю. Якщо на Стрітення день сонячний, то й літо буде таким. Побутувало прислів’я: ”Як на Стрітення півень з калюжі води нап’ється, то на Юрія віл напасеться”. На Стрітення святили у j церкві' воду і свічку, яку називали ’’страсною”, або ’’громовою”. Її запалювали, коли хтось важко умирав, а ще — у грозу, щоб захи стити оселю від блискавки. Нею також обкурювали хвору худобу. Стрітенську освячену воду вживали баби-шепту- хи, замовляючи пристріт, наврочування. Пасічники збризкували нею бджіл — від хвороб і напасті. 24 лютого — свято Власа (Власія, Уласія) — святого, що теж опікувався худобою. Витоки цього свята криються у старовинних віруваннях, пов’язаних з поганським богом скотарства Волосом. За традицією, на Власа варили борщ з кісткою, щоб не перевелася худоба. Як хто не мав м’яса — позичав, але обов’язково готував ритуальну страву. Зваривши борщ, м’ясо з’їдали, а кістку промивали водою, висушували і ховали. Коли влітку корова чи якась інша худобина ушкодить ногу, кістку товкли в порошок і посипали нею рану. Використовували її також при замовляннях. Тиждень, на котрий випадало свято Власія, в народі називали "всеїдним”. Щодня варили м’ясо, щоб худоба примножувалася. На Чернігівщині, Сум щині влаштовували обіди для старців, роздавали ми лостиню, аби ніщо не шкодило худобі. Зимовий цикл свят завершувався. У передостан ній тиждень м’ясниць весіль уже не влаштовували, — його називали ’’блудним”: за повір’ям, той, хто, одружується у цей час, потім все життя ’’блудить”, безуспішно шукаючи щастя. За блудним ішов сиро- пусний тиждень, а з ним прихід Масниці, яка зустрі чала весну. Таким чином цикли календарних звичаїв і обрядів групуються навколо зимового і літнього сонцестоян ня та весняного і осіннього рівнодення. У них досить виразно проглядає їхня давня первісна дохристиян ська основа вірувань, символіка давньої культури землеробів і скотарів.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
