Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВАСИЛЬ СТУС Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно. І благодать — така ясна лягла мені на душу сумирену, що я збагнув нарешті: ота зоря — то тільки скалок болю, що вічністю протятий, мов огнем. Ота зоря — відступка твого шляху, хреста і долі, ніби вічна мати, вивищена до неба (од землі на відстань справедливості), прощає тобі хвилину розпачу, дає наснагу віри, що далекий всесвіт почув твій тьмяний клич, але озвався прихованим бажанням співчуття та іскрою високої незгоди: бо жити — то не є долання меж, а навикання і само собою — наповнення. Лиш мати — вміє жити, аби світитися, немов зоря. НАТАЛКА ПОКЛАД МАМИНА ПІСНЯ Озирнуся на той шлях... Мамина пісня увійшла в мене найпершою. Це нічого не було — ангелів, тем них сил і сліз, — пісня була всім. Вона увійшла в душу непомітно і стала творити мене. Без насилля й болю, галасу й блиску, а лагідно й гарно. Мама завжди співала. Не для когось — для себе. Чи то пораючись коло плити, чи то шиючи або замі таючи хату. Пісня тихенько витала біля неї, криль цями змахувала, обдивляла нас, осявала світ, будила щось, глибоко сховане. Пісня була ангелом, що хоро нив маму в її тяжкому житті (це я збагнула вже значно пізніше). Я так любила тоді нашу оселю, просту подільську сільську оселю, в якій пісня ставала четвертою ди тиною, крім нас із братом та сестрою. Вона, пісня, й була моїм першим учителем. Лядь-ледь пам’ятаю: колискова для мене, потім уже повторена молодшим, що з’явилися в родині опісля, а тоді проспівана мамою і моїм дітям. А -а -а , к о т ів два, с ір і-б іл і обидва, по с а д о ч к у хо д и л и т а п т а ш е ч к у ловили... Протяжно, солодко. Гойдалася колиска, плавали зорі над сволоком, стеля здіймалася вище й вище і йшла я за піснею по довгому-предовгому мосту через ріку життя, де на одному березі — минуле, а на другому березі — майбутнє. І гукала друзів, і чекала побратимів. І вчилася розуміти й цінити ворогів. А тоді прийшла дитяча гра "Подоляночка”. Вона брала нас за руки і водила по колу. І те відчуття руки в безперервному колі, що не рветься, зосталося назавжди, навіть коли душу облягав чорний панцир самоти. Покоління за поколінням мого славного народу йшли по колу, а подоляночка припадала до землі й слухала її. О й у с т а н ь , у с т а н ь , п о д о л я н о ч ко , т а в м ий л и ч к о своє білеє... Нема подоляночки, тяжко чути рідну землю, а тим більше — іти до Дунаю і вибирати "ту, що скраю”: космічне коло не пускає в себе чужих, що не вміють ЧУТИ. ’НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1995 1
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
