Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Я Семена люблю, клен-дерево, Сорочку вишию, клен-дерево. Або: Якби мені фартух білий, Три разки намиста, То була б я одній жінці До ладу невістка. Фартушину сама зшию, Намиста добуду, Таки отій одній жінці Невісткою буду. Бувало, що дівчина першою освідчувалася хлоп цеві в коханні, свою симпатію до нього вона вислов лювала так: дарувала на Великдень писанку, виши вану хусточку. Вишивала я хустину, А то й сорочину На чотири кінці, Кого люблю, поцілую, Стану на колінця. Або: Шовком шила, шовком шила, Золотом рубила, Та все тому козаченьку, Що вірно любила. Під час дівування кожна дівчина дбала про те, щоб доносити до весілля вінок, бути до весілля чесною. Ой, ти, місяцю, я зіронька ясная, Ой, ти парубок, я дівчина красная, У вишневім саду я тобі коня пасла. Ой пасла коня звечора до півночі, Та й пала роса на мої карі очі. Не так на очі, як на русу косу, Серце-козаче, віночка не доношу. Втрата дівчиною цноти була ганьбою для всього роду. Замість вінка і квітів, довгої коси дівчину- покритку обстригали, покривали голову хусткою. Її часто цуралися навіть рідні батьки. ”Що весіля, доню моя? А де ж твоя пара? Де світилки з дружечками, Старости, бояри? В Московщині, доню моя! Іди ж їх шукати, Та не кажи добрим людям, Що є в тебе мати...” (Т. Шевченко) Народивши позашлюбну дитину, мати-покритка мала молитись довго на колінах перед церквою, поки священик дозволяв їй ввійти до храму охрестити дитину (виводини). Подібно до парубоцьких громад, дівчата гурту валися також у громади. Вибирали з-поміж себе ота маншу, ту, котра користувалася авторитетом, вміла гарно заспівувати, її слухали в усьому. В обов’язки дівчат входило вибирати хату на вечорниці, приби рати її, платити за неї, якщо потрібно було, готувати у складчину вечерю. Дівоча громада допомагала старшим, немічним людям у господарстві, мали свою скарбничку. На Катерину, Андрія дівчата таємно від хлопців ворожили на долю, гагілки (веснянки) співали самі дівчата, починаючи з Великого Посту і аж до Трійці, на вигоні, на Великдень — біля церкви. Коли котрась з дівчат не встигала до весілля наготувати рушників, допомагали гуртом. Дівчина-молода була в центрі уваги протягом всього весілля, навколо неї — найбіль ша весільна драма — дівич-вечір, розплітання коси, покриття голови наміткою, виряджання до молодого, обряд ’’комори”. На це дивиться все село. На другий день після весілля молода невістка розвішує рушники — на образи, картини, на сволок — всюди, де тільки є вільне місце, порається біля печі, йде до криниці по воду — все це знову на очах в односельчан. Так складається думка про працьо витість, вміння майбутньої господині. За народним звичаєм, дружина-українка повинна бути покірна і вірна своєму чоловікові. У минулому це освячувалось так у весільному обряді. Молодий відсікав під час весілля косу (символ покори), з цього часу жінка завжди покривала голову очіпком, хусткою, наміткою. Приїхали паничі, Взяли косу під мечі. Колись одружена жінка навіть до воріт не вихо дила простоволосою — це могло зашкодити не тільки їй, але й всій родині, з неї сміялися б люди. ”Я б зроду-віку не виходила простоволосою... Чи слід молодиці світити грішним волоссям проти Божого сонця. Мати моя носила очіпок на голові, і я носитиму уже до смерті”, писав І. Нечуй-Левицький (’’При чепа”). Варто сказати, що поведінка, одяг у нашого народу були суворо реґляментовані. Одружені жінки, старші трималися поважно, статечно. Одягалися від повідно до віку. На свято носили дорожчий, більш оздоблений одяг, на щодень — буденний. Дівчата і молоді жінки носили одяг яскравіший, більш оздоблений, більше прикрас; старші жінки — менш оздоблений, темніших кольорів. Жінка, яка мала за 50 років, носила один рядок намиста. Часто весільну сорочку, намітку старші жінки просять по класти в домовину. Порівняно зі східніми народами, жінка-українка дійсно рівня чоловікові. Вивчаючи народну культуру в польових експе диціях, ми часто чуємо у наших селах, як говорить 12 НАШЕ ЖИТТЯ”, ТРАВЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
