Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ікони мальовані на дошках. Середня Наддніпрянщина, XX ст. Icons on wood. Central Dnipro region, 20th century. У квіт ч ал а х а т у і л ю б и с т к о м і клечанням . Образ рідної хати, змальований О. Довженком в оповіданні ’’Хата”, перегукується з образом хати Шев- ченкового краю: ”... і добра щедра ніч твоя пахла стравами, печеним хлібом, печеними і сушеними яблу ками і сухим насінням, зіллям, корінням. В твої ма ленькі вікна так приязно заглядало сонце, і соняш ник, і всякі інші квіти, і зілля всілякі, пахощі”. В такій хаті ріс Великий Кобзар, таку хату пам’ятав. Багато мистецтва бачив поет на сільських та міських ярмарках, різних народних гулянках. Ярмар кувати їхали, як на велике свято, гарно одягнені, з гарним настроєм. Кольоритні сцени сповнені народ них дотепів, жартів, купівлі-продажу часто доповню валися гуртовим співом молоді, іграми та забавами з троїстою музикою, грою кобзарів та лірників. Ос танні часто відвідували козацькі села та хутори. Всім серцем вбирав поет розповіді діда Івана про гайдамаччину, героїчні пісні кобзарів та лірників. На ярмарках вирувало життя, яке любили спостерігати письменники і художники. Тут у мистців народжу валися сюжети майбутніх творів, тут з’являлося над- хнення для творчости. Не раз доводилося ярмарку вати тим батькам, у яких дочки були на виданні. Як влучно про це каже народне прислів’я: ’’Коли дочці минув год, готуй, мамо, в скрині под (посаг)”. На посаг дівчині завжди на ярмарку купували одяг, при краси, хустки і обов’язково скриню, без якої дівчині важко було вийти заміж. На Звенигородщині були села, де майже в кож ному дворі займалися чумацьким промислом. Чу мацтво вносило нові прикмети у патріярхальний побут, пожвавлювало торгівлю. Спосіб життя чумаків та їхніх родин помітно відрізнявся від хліборобсько го, тож не дивно, що тут витворилися свої традиції, які передавалися з покоління в покоління. В числен них чумацьких піснях відбито і збирання чумака в далеку дорогу, і поневіряння на чужині, і туга за родиною та коханою, і напади злодіїв, і смерть са мотнього чумака серед степу. Зокрема, на Звени городщині побутували такі чумацькі пісні: ”Гей, була собі та бондарочка та мала собі сина”, ’’Іде чумак у дорогу”, ”Ой за городом левада”, ”Ох і я з горя та з печалі”, ”Ой наїхали чумаки з України”, ”Гей, гей! А хто біди не знає”, ”Ох, я чумак нещасний” та ін. Виряджання чумаків у дорогу та приїзд були святом не лише для односельчан, а й для сусідніх сіл. Тоді готували святкові страви, роздавали гостин ці. В дорогу чумаків до схід сонця за село проводив найстарший чумак, при цьому жінки голосили. Брали чумаки з собою молитовник, ікону та свячену воду. Зимою до відкриття чумачки готували вози, ярма, лагодили шкіри, дбали про волів. Чумацькі вози об шивали лубом. Ярма і вози різьбили. Як згадував чумак Клим Сіденко із с. Орли на Звенигородщині, у чумацькому господарстві було ”... все мережане та міцне. А сани так були вимережені, що не було де й пальцем ткнути”. Спосіб життя чумаків (взимку мали вільний час) давав змогу багато різьбити: хату, хатнє і господарське начиння. Особливо ретельно, з вели кою любов’ю різьбили ярма і задники возів. До сьо годні ми знаходимо ще різьблені ярма на батьків щині Кобзаря. Чумаки любили своє заняття, любили волів і все чумацьке спорядження. Ось як згадував про це чумак із Звенигородщини Йосип Момот: ”Я ні з ким так щиро та солодко не побалакаю, як з волами, чу мацькими лишками”. Навіть тоді, коли чумацтво пе рестало існувати, старі чумаки дотримувалися у по буті давніх звичаїв. Про це говорив чумак Федченко з м. Лисянка: ’’Хіба вже я до цього доживу на ста рості, щоб аж кіньми на храм їхав, наче справді я не чумак!” Через Звенигородщину проходило 9 чумацьких доріг, одна з них недалеко від батьківської хати Кобзаря в с. Кирилівка (з біографії поета ми знаємо, що батько його також чумакував і одного разу брав з собою в дорогу Тараса). Крім риби і солі, чумаки привозили різні товари, 4 ’НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
