Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
королів цвіт, настурції, чорнобривці, ласкавиця, світ- лушка — саджають тут тюльпани, нарцизи, піони, лілеї, троянди. У спогадах Ганни Шевченко (с. Шев- ченкове) читаємо: ”Я, як дівувала, дівчата голови не зав’язували. Якраз! — сказали б, — покритка... У квітах ходили поверх кіс. Квіти носили літом живі, які коли цвітуть. Весною барвінок, хоч барвінком квітчались цілий рік, бо він не мерзне, потім кисли цями, цвітом диких яблунь, півоніями, повними ро жами, а літом — мак, лілея біла, жовтогаряча, паничі, пізніше — гвоздиками, а спереду чорнобривцями, калиною на зеленому листі, а зимою носили цвітки воскові, з гарусу, лент, товстого паперу. Було йдуть дівчата літом в економію, як мак цвітуть, зимою по воду за півсела йде — не зав’язується, в неділю до церкви — свиту наділа, а голова в цвітках. Гарний квітник біля хати означав, що тут є на виданні дівчина”. У Шевченка: А т а в кв іт ка х , М о в н ам ал ь ов ан а ст оїт ь... З а к в іт ч а й голову дівочу Л іл е я м и т а т и м червоним м ако м . Для багатьох наддніпрянських сіл характерним було садибу засаджувати садом, мати біля хати квітник і пасіку. Навіть городи садили в полі. Після заслання поет вибрав місце для рідної хати на горі Мотовилівщина біля села Пекарі на Ка- нівщині і мріяв посадити там вишні, черешні, яблуні, груші, тополі, розвести квіти: П о с а д ж у ко л о х а т и н и Н а в сп о м и н д р у ж и н і І ябл уньку, і груш е н ьку, Н а в с п о м и н є д и н ій ! Бог даст ь, в ирост ут ь. Д р у ж и н а П ід д ре ва м и т и м и С я де с о б і в х о л о д о ч ку З д іт к а м и м алими. А я б у д у г р у ш і рват и, Д іт к а м п од ават и... З д р у ж и н о ю єд и н о ю Тихо розм овлят и. П о с т а в л ю х а т у і кім на т у, С а д о к -р а й о ч о к н а с а д ж у . Всю Звенигородщину вкривали ліси, які підхо дили аж під самі села. Як відзначала дослідник на родної культури с. Шевченкове Л. Мулявко (50-ті роки XX ст.), ”... і досі в кирилівських садах, як на лісових полянах, цвітуть весною і літом ряст, сон, фіялки, барвінок, ромашка, дзвоники, смілка, і зали шилась сила лісових птахів”. Рештки давніх лісів збереглися між селами серед полів, у долинах над ставками, де також росте багато верб, лози та калини. Наявність деревини давала змогу ставити добротні рублені будівлі. Батьківська хата поета мала рублені вугли і рублені сіни (дові дуємося про це в біографа Т. Шевченка О. Конись- кого). Збудована з кружал різного діяметру або з брусів чи плах, виготовлених сокирою, така хата мала гарні нерівні пластичні випуски на вуглах, пластичні стіни. У давніх хатах поздовжній сволок також мав великий випуск і оздоблювався різьблен ням, завдяки чому хата мала великий піддашок (”дар- мовіс”). Гарним у цих районах був і чотирисхилий солом’яний дах хати, який завершувався високим гребнем ("дідухом”), а на ребрах були "китиці” — уступи зі солом’яних снопиків. Всередині і зовні три стіни хати мастили білою глиною, а задню ’’потиличну” стіну і призьбу — жов тою або червоною. У Т. Шевченка: Х а т к и б іл е н ь кі виглядаю т ь, М ов д іт и в білих со р оч ках , У п іж м у р к и в я р у гуляю т ь. Був звичай двері й вікна зокола обводити широ кими поясами глини, яку знаходили в проваллях, а лиштва довкола вікон оздоблювалася різьбленням. Старші люди шевченківських сіл пригадують, що в старих хатах малювання було на коминах, стінах, сволоці. Велику частину хати займала піч з лежанкою, з комином та різними іншими деталями, вона часто нагадувала гарну скульптуру. Були в цьому реґіоні і кахляні печі. Село Сунки на Смілянщині славилося виготовленням мальованих кахлів. Як і по всій Україні, велику ролю тут відігравала піч в обряді весілля (при сватанні, випіканні коро ваю): А п іч н аш а на ст овпах, Д і ж у н ос я т ь на р уках. П еч е н а ш а піч, пече, С печ е н а м к о р о в а й іще. (с. Полівка на Звенигородщині). Сволок не доходив до стелі і служив за полицю. Часто на ньому різьбили хрести, кружальця, познач ки, якого святого був день, коли закладалася хата або вказувалося на майстра — теслю хати. Хоч традиція настінного малювання на Черка щині занепала, проте зрідка ми зустрічаємо його і сьогодні, зокрема в селах Маньківського району. Можна вважати, що традиційний розпис Черкащини, хоч дуже змінений, продовжили М. Муха, К. Кайдаш- Машківська, сестри Софія та Ярина Гуменюки (ос тання вже покійна), Городова. На вікнах з широкими лутками стояли вазони з квітами. Улюбленими в на роді були калачики, гречечка, фуксія та ін. Постійно на покуті під образами стояв стіл, зас 2 НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 1995 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
